Чи врятують Україну нові лідери?
По-перше, чи користувалися народною довірою ті, кого звикли називати лідерами? Як можна вважати лідерами тих, хто призначав себе сам на високі посади, купував собі статуси, ордени, або заручався підтримкою інших так званих лідерів у кулуарних середовищах?
По-друге, як можна вважати лідерами тих, хто закриває свої тіла кільцями озвірілої охорони, аби жоден неакредитований (у публічному місці!) журналіст не поставив гострого питання? Про зустрічі з пересічними громадянами у неформальній обстановці взагалі мовчу. Бо для цих "лідерів" регламент – це святе правило.
По-третє, не варто плутати глашатаїв-пустозвонів з політичними лідерами, бо перших не відірвати від мікрофону, не вигнати з трибун. Адже трибуни – їхня стихія. А лідер, за сутністю – небагатослівна, дієва, ВПЛИВОВА постать. Їй апріорі ніколи розповідати казки, бо високий ритм життя та відповідальність, як основа лідерства, не дозволять сипати наліво-направо обіцянками.
По-четверте, за визначенням, лідер – це той, хто веде. Той, за ким йдуть люди. Не за його грошами, як це роблять майданарбайтери з прапорами, а за його ідеями і харизмою. (ВО "Свобода" це не стосується, адже принципово вони не платять маргіналам за участь у політичних зібраннях). Кожний результат має кількісні і якісні критерії. Якщо про якість зібрань вже сказано, то лишилося згадати про кількість людей на мітингах, і зробити висновки, чи дійсно йдуть вони за Яценюком, Турчиновим. Чи не за брендом "Юлія Тимошенко" слідує електорат, у політичній франчайзингій мережі?!
Щодо громадських лідерів, це окрема тема. Тут свої закони, які мало чим відрізняються від тих, що діють у політиці. Але так само – громадські зібрання сьогодні можна порівняти з мєждусобойчиком. Закритість та упередженість, заляканість, острахи втратити впливи на громадян утворюють в цілому нездорову атмосферу. Нові ідеї не приймаються апріорі, якщо їх носій мало знаний або чимось не подобається. Високий вплив авторитету добре знаних представників перешкоджає просуванню нового і прогресивного .
Чи потрібне лідерство, як інструмент вирішення суспільних проблем, це складне питання, хоча на мій погляд, воно погубить Україну, якщо статус лідера – головний пріоритет вожака. Але інших, справжніх, суспільство не сприйме у силу своїх хибних стереотипів, нав’язаних глашатаями.
Отже бідні, тому що дурні, дурні, тому що бідні. Коло замкнулося. Лишається сподіватися, що воно таки буде розірване.
