Чи мав рацію Бісмарк?
Виразніше замаячіла перспектива появи нового договору з Російською Федерацією, відмінного від "Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією", ратифікованого Законом N 13/98-ВР від 14 січня 1998 року. Можна припустити, що в новому документі, у разі його підписання, за відшліфованими дипломатичними фразами вже не ховатиметься великодержавне мурло.
Підстави для таких поважних сумнівів можна віднайти і в уже згаданому договорі від 14 січня 1998 року. Немає потреби детально коментувати документ, але на деякі його фрагменти таки варто звернути увагу, щоб зайвий раз переконатися у слушності крилатого вислову "залізного канцлера" Отто фон Бісмарка: угоди з Росією не вартують паперу, на якому вони підписуються.
І справді. У преамбулі цього важливого договору мовиться: "Україна і Російська Федерація, далі "Високі Договірні Сторони", <…> сповнені рішучості забезпечити необоротність і поступальність демократичних процесів в обох державах, <…>".
Про "необоротність і поступальність демократичних процесів" (особливо в нинішній Російській Федерації) написано чимало. Щоправда впереваж із сумом, великим розчаруванням і цілком обґрунтованим занепокоєнням.
Читаємо далі:
Стаття 3:
"Високі Договірні Сторони будують відносини одна з одною на
основі принципів взаємної поваги суверенної рівності,
територіальної цілісності, непорушності кордонів, мирного
врегулювання спорів, незастосування сили або загрози силою,
включаючи економічні та інші способи тиску, права народів вільно
розпоряджатися своєю долею, невтручання у внутрішні справи,
додержання прав людини та основних свобод, <…>".
Є питання? Чи краще помовчати?
Стаття 8:
"Високі Договірні Сторони розвивають свої відносини у сфері
військового, військово-технічного співробітництва, забезпечення
державної безпеки, <…>".
Чи не тому так аврально реформуються (читай: скорочуються) Збройні Сили України?
Стаття 12:
"<…> Високі Договірні Сторони сприятимуть створенню рівних
можливостей і умов для вивчення української мови в Російській
Федерації та російської мови в Україні, підготовки педагогічних
кадрів для викладання на цих мовах у освітніх закладах і
надаватимуть з цією метою рівноцінну державну підтримку <…>".
Очі зволожуються від розчулення.
Стаття 13:
"Високі Договірні Сторони розвивають рівноправне і
взаємовигідне співробітництво в економіці, утримуються від дій,
які можуть завдати економічної шкоди одна одній. У цих цілях,
визнаючи необхідність поетапного формування і розвитку загального
економічного простору шляхом створення умов для вільного
пересування товарів, послуг, капіталів і робочої сили, <…>".
Про економічні санкції проти України збоку Росії не писав хіба що лінивий.
Стаття 24:
"<…> Сторони спільно розроблюють і реалізують взаємовигідні
програми розвитку матеріально-технічної бази телебачення та радіо,
в тому числі супутникового мовлення, забезпечують на паритетній
основі організацію теле- і радіопередач, в Україні - російською
мовою, в Росії - українською мовою. <…>".
Як мовиться, без коментарів.
А ще є "Меморандум про гарантії безпеки у зв’язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї", підписаний у Будапешті 5 грудня 1994 року Леонідом Кучмою (за Україну), Борисом Єльциним (за Російську Федерацію), Дж. Мейджором (за Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії), У. Клінтоном (за США) і в якому чітко зазначено: "Російська Федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтверджують Україні їх зобов’язання згідно Заключного акта НБСЄ (995_055) утримуватись від економічного тиску, спрямованого на те, щоб підкорити своїм власним інтересам здійснення Україною прав, притаманних її суверенітету, і таким чином отримати будь-яки переваги".
Чи Росія утримувалась від економічного тиску стосовно України? Питання навіть не риторичне.
Позиція західних політиків також не бездоганна. І це прикро. Бо класти на шальки історичних терезів долю однієї людини і долю держави, напевно, надто жорстоко. Не стратегічно. Час, безумовно, все розставить на свої місця і розсудить. Тільки чи не запізно буде? Та наразі ми не про це.
Сьогодні противникам підписання асоціації з ЄС (високим достойникам у Кабміні, шановним українським політикам і політологам, журналістам і письменникам, громадянам) можна лише порадити ретельніше й уважніше "ізучать матчасть" - уже підписані колись/раніше міждержавні угоди, договори й меморандуми, перш ніж вдаватися до необдуманих кроків і дій. Час уже, врешті-решт, навчитись думати і діяти стратегічно.
Олег К. РОМАНЧУК,
публіцист
