Чотири зони комфорту офісних вегетаріанців
Після кількох років спостереження за представниками цієї субкультури я зробив кілька висновків, якими звичайно не претендую на об'єктивність.
Одразу хочу зазначити, що я з пошаною ставлюся до людей, для яких це справжні переконання і вони залишаються такими у всіх обставинах життя. Хоча здебільшого - це модний тренд і спосіб виділитися. А далі, власне, про обставини.
Для більшості "трендових" веганів, щоби вони сміливо плекали свої переконання потрібні певні умови. Ось вони:
1. "Важка, непосильна" праця в офісі від 9-ї до 6-ї. Тобто, з розрахунком, щоби залишалася купа часу аби подумати над сенсом життя і чому так тяжко жити крокодилам в Нілі.
2. Жодного досвіду в здобуванні їжі. Наголошую, не зарплати, за яку ця їжа купується, а, власне їжі - власноруч вирощеної, вигодованої, залежної від погоди, епідемій, добрив та кормів.
3. Наявність безлімітного інтернету, для знаходження однодумців та шельмування пожирачів "трупів тварин" і закидання в нет страшних картинок мучающихся тварин, яких ці ідеологи переважно живими й не бачили, не кажучи вже про годування й догляд. Домашні хом'ячки та котікі - не в рахунок.
4. Ключова умова - наявність поблизу супермаркету, де мешкає їжа. Якщо грубий селянин, який в кінці кінців з'їсть свою свиню, щоби це зробити, мусить докласти купу часу й зусиль, то ніжний і вразливий веган все необхідне для порятунку світу від жорстокості (соєві котлети і т.п.) за п'ять хвилин купить в супермаркеті.
Впевнений, що багато офісних вегетаріанців, щойно вони потраплять в умови "натурального господарства", тобто, коли їси тільки те, що виростив/вигодував, дуже швидко здадуть принципи. Бо щоби це зробити потрібно тяжко працювати, в тому числі - по-справжньому піклуватися про тварин, за яких вони так переживають в інтернеті. По-друге, працюючи в полі чи на фермі, просто не залишається часу на світоглядні парадигми, бо робочий день не лімітований. А по-третє, важка праця вимагає калорій, але не тих, з далекого супермаркету, а тих, що під рукою: сала, ковбаси тощо.
І на останок. Я переконався, що грубі селяни, які колять свиню на паску і ріжуть курей на свята, люблять тварин значно сильніше, ніж офісні страждальці. І тварини люблять їх. Це наче такий, природою встановлений пакт, коли кожен усвідомлює свою роль і долю. Тварини знають, хто, коли вони хворіють, встає до них навіть серед ночі, як до дітей. Хто ціною свого поту і заробленого артриту заготовлює корм на зиму, утеплює стайню, кропить свяченою водою на свята і ділиться кутею на Святвечір. Можливо, вони знають, шо їх чекає. Як і знаємо ми - смерть, а далі - хто в що вірить: рай, нірвана, небуття. Але залишається одна річ - щоби доказувати "природність" свого способу життя, треба спочатку пройти випробування здобуванням хліба насущного, таким, яким він є, без упаковок із штрих-кодами.
