RSS
CУСПІЛЬСТВО БЛОГИ

Звідки взявся Вовчик Путін?

Чого очікувати від того, кого знайшли в капусті

Цієї теми я вже торкалась у своїх попередніх публікаціях. Просто криком кричати хотілося до тих європейським «миротворців»: «Що ви зібрались робити? Кому потрібні ваші підписування абсолютно нікому не потрібних документів, які не мають абсолютно ніякої ваги? Хочете жити з спокійною совістю? То краще йдіть у відставку і сидіть на пенсії».    

Дуже кортіло раніше надіслати ці роздуми з приводу того, що західний світ (уже котрий раз!!!) страшенно помиляється, йдучи на перемовини з В.Путіним та очікуючи від нього позитивних рішень, бо навіть саме бачення того, що є позитивом у цих сторін абсолютно різне… Не змогла, щоб «не накаркати». Тепер, через майже добу від часу чергового припинення вогню, вже можна: чуда не сталось і навіть не очікується.

Дивує, сам підхід: вже стільки реальних обманів, відвертої брехні з боку Кремля, а Захід далі СПОДІВАЄТЬСЯ. Звідси цілком логічне запитання, чи західні політики справді так погано розуміють суть російського імперського єства, чи вони так добре грають свою, вигідну їм, роль…

Здогадуюсь, що сучасний політикум здрібнів до такого рівня, що ніхто особливо не цікавиться думками, які висловлюємо ми з вами, не аналізує і аж ніяк не збирається до них прислуховуватися. «Сильні світу цього», певне, давно перестали читати самостійно, і не користуються послугами спеціальних людей – збирачів відповідної інформації. Вони, на те виглядає, не читають навіть того, що пишуть їхні спеціалісти й аналітики.

Такі думки виникають після аналізу дій людей першого ешелону влади, які в перемовинах з Москвою ведуть себе так, наче їм нічого не відомо про те, що ще у 2006 році французька журналістка Елен Блан писала:  

до влади Путіна «дібрали за несхитну вірність КГБ, його єдиній справжній родині», і, нагадавши світові сказані у 1980-тих слова колишнього президента США Ричарда Ніксона «СРСР не хоче війни, він хоче світ», слушно підсумовує: «А чому Росія Путіна Совєтського має бути іншою?»…

 Ніби не почули сказаного британським журналістом Едвардом Лукасом у 2007 році:

«Могутньою і моментальною зброєю може бути те, щоб просто нічого не робити. Захід, надто ЄС, повинен припинити вимахувати пряниками – поодинці або гуртом – перед Росією, марно сподіваючись, ніби поступки вибудують довіру, відучать Росію від поганих звичок і прищеплять добрі. Ті пряники з’їдають, але звички міняються на гірше, а не на краще. Росія систематично порушує дані обіцянки, але не породжує обурення, відповіддю є просто розчарування, а потім намагання знайти ще більше стимулів для доброї поведінки. Проста постанова Заходу сидіти тихо, або, якщо висловитись дипломатичною мовою, взяти «стратегічну паузу», пошле могутній сигнал».

(І таки зрозуміла той сигнал Росія чітко: що б вона не робила, ЄС сидітиме тихо, висловлюючи хіба стурбованість і розчарування!)

Виглядає, що ніхто не читав Катінки Бариш із Центру європейських реформ:

«Чимало європейців і досі намагаються змиритися з фактом, що їхній початковий проект відносин ЄС – Росія не матеріалізувався… багато європейців не мали бажання сумніватися в припущенні, яке було основою первісної політики ЄС щодо Росії, а саме: Росія не хоче бути такою, «як ми». Замість зробити переоцінку на холодну голову, ЄС інколи поводився як набурмосений коханець, чиї найкращі залицяння відкинули. Для ЄС те, що відбувається всередині Росії, має величезне значення. Але він повинен припинити вдавати, ніби може якимсь чином навернути Росію до плюралізму та лібералізму».

У 2008 році Норман Дейвіс (Оксфорд) застерігав:

«хижацька за своєю сутністю природа російської державності, яка завжди віддавала перевагу вичавлюванню іноземних країн, а не терплячому будівництву на батьківщині. Ще одна риса – легковірність та вбогість уяви, характерні для дуже багатьох керівників західних держав»…

Невже пані Меркель не ознайомилася з найвідомішою книгою німецького журналіста Бориса Райтшустера, яка від 2006-го пережила декілька перевидань і залишається на перших сходинках популярності в Німеччині та за її межами, «Путінократія. Людина влади та його система»? Вже з одного заголовка книги можна зробити відповідні висновки і навіть не пробувати сідати за стіл перемовин із радянською системою КГБ.

Найпростіші паралелі з історичними уроками початку Другої світової війни, яким передували угоди Ріббентропа-Молотова та ряд таємних додаткових угод до них, здавалось, мали б назавжди відбити (особливо у німців) будь-що підписувати з Росією… 

Але, повторюсь: або погано вчились, або через власні амбіції не хочуть визнати своєї помилкової позиції, або круються особистими прихованими інтересами...

Розумію, що нормально мислячій людині важко збагнути логіку, за якою інша людина підписує якісь угоди ВИКЛЮЧНО для того, щоб їх якнайшвидше порушити.

А якщо людина не мислить нормально? Якщо саме в цьому сенс життя: порушувати все, що можна порушити? Росіяни ж цього навіть не приховують.

Пригадайте, що переважно відповідають на невинне дитяче питання «Звідки беруться діти?» українці та росіяни.

У народній традиції українців відповідь переважно звучить: «Приніс лелека (бузьок)»,  а в росіян: «Нашли в капусте».

Запитаєте: і що з того? Нічого особливого. 

Просто одні діти згодом стають  орлами, а інші - козлами…

…Бо спершу було слово

Підписуйтесь на iPress.ua в соціальних мережах Twitter, Facebook та Google+. Будьте в курсі останніх новин. Якщо ви помітили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter, щоб повідомити редакцію
Розкажіть друзям!

Читайте новини також російською мовою.

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ
НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

КОМЕНТАРІ (0) +

Додати коментар

15 02 2015 21:27
МЕДІА
iPRESS РАДИТЬ
СТАТТІ