Зрада майдану чи вихід з кризи?

 Схоже, що ні влада, ні опозиція не розуміє, що ми усі тепер живемо в іншій країні з іншими мешканцями, які уже ніколи не погодяться бути стадом, які не пробачать катувань з боку міліції, які готові будуть чинити самосуд, тому що система влади, система життя, яку вони вчора покірно приймали вичерпала себе і українці вимагають реального покращення. Мітингарі вимагають відставки Януковича не тому, що хочуть бачити Президентом Кличка, Яценюка чи Тягнибока, а тому, що таким чином вони намагаються раз і назавжди перегорнути ту сторінку свого життя. І уже сьогодні ми можемо з впевненістю сказати, що наше життя уже ніколи не буде таким як колись, і Україна уже ніколи не буде такою як була вчора. Проте чи думають так само політики, які називають себе лідерами Євромайдану?

  Ще з перших акцій протестів ми спостерігали небажання народу бути очолюваними політиками. Євромайдан заклав фундамент нових політичних стандартів, до яких опозиція не готова. Усі ми пам’ятаємо інцидент з народним депутатом Юрієм Михальчишином у Львові, який обізвав студентів  «сопляками, які хочуть робити революцію», а декілька днів тому соцмережі облетіло повідомлення, що Юрій Михальчишин шопінгує в одному з гірпермаркетів  Львова під час токо, як у Києві гинуть люди (інформація від очевидців) . 

Та даний факт свідчить, що події в Україні по-різному сприймаються народом та політиками. Як відомо, опозиція була обурена тим, що студенти не хочуть, щоб політики їх очолили, тож  вирішили дозволити силовикам побити студентів на Євромайдані в ніч 29-30 листопада. Підтвердженням цього є заява А. Гриценка «Громадському телебаченню», де він стверджує, що оточення лідера фракції Арсенія Яценюка контролювало переговори силовиків і знало про плани щодо розгону мітингу на майдані Незалежності в ніч проти 30 листопада. Підтвердженням даної заяви є той факт, що в час розгону студентів на Майдані залишились ті, хто приїхав самостійно, тобто не співпрацював з опозицією.

Саме завдяки такому жорсткому покаранню непокірних студентів, опозиція повернула собі роль головних рушіїв революції, а українці почали масово їхати до Києва, захищаючи своїх дітей.

Та попри це опозиційні партії були не єдиними, хто вважав себе головним організатором Євромайдану, було створено безліч організацій, рухів, об’єднань і т.д., які представлялись, як головні організатори революції і очевидно, що ці організації вимагали в політиків дій,а не пустих балачок.

Найбільший скандал розгорівся після того як Громадська рада Майдану вирішила винести опозиції свої вимоги. Як повідомляє tsn.ua Представники Громадської ради Майдану оголосили про свої вимоги до опозиції, зокрема висунути єдиного кандидата на президентські вибори. У разі, якщо представники "Батьківщини", "Свободи" та "УДАРу" не зможуть розпочати блокування Верховної Ради з першого дня зимової сесії та домогтися розпуску парламенту, то представники Майдану вимагали від них скласти свій 151 мандат.Такі вимоги викликали шквал критики з боку опозиціонерів і воно не дивно, адже президентські амбіції є у всіх лідерів опозиційних партій, і політики не могли дозволити аби громадськість впливала на їхні рішення. Після цього інциденту дане об’єднання було повністю дискредитовано. Та все ж чи поганими були ці ідеї? Єдиного лідера супротиву просили визначити «автомайданівці» і самі мітингарі, голосуючи за це прямо на вулиці. А розпуск парламенту після складання 151 мандату опозиціонерів не дозволив би прийняти кабальні закони проти мітингарів. Тож чи насправді ідеї даного об’єднання були настільки жахливими для народу?

Ці факти ще раз підтверджують, що народ і політики вийшли на вулицю зовсім з різною метою. Якщо українці готові усіма методами боротись за своє щасливе майбутнє, наражаючи на небезпеку власне життя, то політики також готові усілякими методами боротись за свої інтереси, лише заявляючи «пуля в лоб, так пуля в лоб».

Ще одним фактом, який мав би занепокоїти громадськість – це реакція на початок сутичок на вул. Грушевського.  «Опозиція засуджує насильство, що відбулося сьогодні на вулиці Грушевського, і закликає не піддаватися на провокації», - про це з трибуни на Майдані Незалежності заявив лідер фракції «Батьківщина» Арсеній Яценюк, передає Еспресо.TV, - «Хіба ви не розумієте, для чого була ця бійня. Це щоб легалізувати «Беркут» на Майдані. Вони скажуть: «Вони пішли на силовий сценарій» і підуть зачищати Майдан», - заявив Яценюк.

Нагадаю, що до подій на вул. Грушевського опозиціонери пропонували розійтися і зібратись пізніше та влаштовувати піші ходи з метою повалення режиму, а коли назвали народ провокаторами то отримали охолоджуючий струмінь з вогнегасника.

 

Взагалі складається враження, що народ псує усі плани своїм лідерам, які уже не ризикують називати людей провокаторами, найманцями Януковича і т.д. Проте «лідери» надалі діють за власною програмою, і з кожним разом стає все більш очевидно, що їх цікавлять не зміни в країні, а посади та доступ до ресурсів.

Найбільш кричущими стали події, які стосуються переговорів з Президентом. Слід ще раз наголосити, що після попереднього раунду переговорів мітингарі вкрай негативно поставились до їхніх результатів та освистали нав’язаних їм лідерів Євромайдану, заборонивши проводити наступні переговори. Проте «трійця» вирішила ще раз піти до Віктора Федоровича, посилаючись на прохання церкви. Жодним чином не хочу образити представників духівництва, проте опозиція могла точно так само послатись на «Союз кухарок України», який попросив їх піти на переговори з Президентом. Справа навіть не в тому, хто попросив, важливо, що «лідери» пішли туди попри заборону тих, хто дозволив їм називати себе лідерами. Більше того, після того, як політики зрозуміли, що переконати народ у правильності своїх дій вони не можуть, то вирішили у них більше думки і не запитувати та стверджують, що вирішать чи погоджуватись на пропозицію Віктора Януковича 28 січня. Попри те, що думка більшості народу щодо цієї пропозиції вкрай негативна,  а мітингувальників і поготів.

 

З перших днів протестів було очевидно, що опозиція намагається всіма способами звести нанівець намагання українців жити в іншій державі. Саме в іншій державі, а не з іншою владою!!! Народу намагались «випустити пар», хочуть це зробити і сьогодні. Українці прагнуть нових стандартів і не тільки нових стандартів життя, але й політичних стандартів. І тут виникає риторичне запитання: «Чи готова опозиція бути при владі і не чинити корупційних дій?» , «Чи готова опозиція до непопулярних реформ?», «Чи готова опозиція розпустити «Беркут» і не боятися своїх виборців?». 

Біда політиків, як провладних, так і опозиційних у тому, що народ стає політично зрілішим і з кожним разом все менше ведеться на популізм. Заяви про те, що в ЄС з українських жінок робитимуть консерви чи про те, що при переданні кабміну опозиційним лідерам українці будуть жити за новими стандартами викликають роздратування, сміх та іронію.

Жодним чином не закликаю українців до екстремізму чи насильства, проте нове, європейське життя можна починати лише з новими політиками, як провладними, так і опозиційними, і справа не в обличчях, а в ментальності політиків. Отже, чи розійдеться Євромайднан, якщо опозиціонери погодяться на зручні крісла в кабінеті міністрів? Чи будуть люди задоволені «косметичними змінами», знаходячи після цього безліч мертвих людей в лісах, які поклали своє життя заради кращого майбутнього?

  Зважаючи на прохання багатьох громадян, політиків та діячів не критикувати опозиційних лідерів, хочу заявити, що відсутність здорової критики провокує безліч помилок та породжує свавілля серед тих, кого заборонено критикувати.