Знову про Голодомор

Моя бабуся народилась у 1925 році на Покутті (то Франківщина). Голодомору там не було, але вона часто розповідала історії про людей, які приходили у 32-33 роках з Великої України. Я була маленька, але дуже добре запамятала розповіді про те, як люди їли полову, "паслись, як худоба на полі". Бабуся розповідала, що, коли в селі уже знали про голод, господині почали варити великі каструлі картоплі в лушпинні і ставили їх на лавах, поряд стояли бочки із квашеною капустою чи огірками. "Заходили діти, як тріски... Починали вітатися і просити, а як бачили їду то замовкали на півслові і як сновиди йшли до тих баняків і руками починали їсти, нікого не бачачи і не чуючи".

Без пафосу: я не згадую про Голодомор перед його річницею. Минуло вже років з двадцять, з того часу як бабуся розповідала про своє дитинство, а я й досі не викидую їжу на смітник. Не можу... Дуже болісно мені сприймається, коли щось у холодильнику зіпсується... То вже підсвідомо... На серці муляє...