Злий батюшка. Проповідь друга. Про страх Божий

Після служби підійшла до мене одна молода жіночка і каже:

– Отче, не варто говорити про страх. У нас і так в житті багато поганих емоцій. Я приходжу до церкви за позитивними емоціями, а ви тут про страх. 

– Церква, – кажу, – не цирк, щоб веселити. І слухаєте, мабуть, неуважно. Бо страх Божий – це не саме, що страх перед темрявою чи висотою. Це найвища форма любові до нашого Отця небесного. От ви любите своїх батьків? 

– Так, – відповідає. 

– Непокоїтеся, коли довго їх немає, коли довго не бачилися? 

– Так.

– Отак і страх Божий – це страх віддалитися від Бога, страх втратити Його, страх завдати йому болю своїми гріхами. Ми це не усвідомлюємо, але страх Божий – важливий і необхідний аспект любові до Бога та ближніх…

 

Говорив я довго, і як мені здалося, аргументовано, однак по очах бачу, що не переконав. Є така категорія людей, які до віри ставляться як до супермаркету: ось це мені подобається – беру, а ось це не подобається – обходжу стороною. Але не можна бути християнином на половину чи на десять відсотків. Ти або віриш і приймаєш свою віру у всій її повноті, і що немало важливо – РОЗУМІЄШ, у що віриш, або твоя віра нежива. І ти приходиш до церкви за звичкою чи за примітивним язичницьким покликом – «нагадив-пішов замолювати». 

 

Для чого, власне, я все це розповідаю? 

 

Так сталося, що доволі близько знайомий із багатьма українськими політиками. І тими, хто зараз, і тими, сподіваюся назавжди «учорашніми». Вони всі різні: є розумні, є відверто недалекі, хтось щирий націоналіст, хтось не приховує, що «ця країна» – лише місце заробітку. Хтось їздить на Афон, щоб за кількадесят тисяч євро провести ніч у «дуже намоленій келії», когось церква цікавить лише як засіб для впливу на електорат. 

 

Але в жодного – підкреслюю, дорогі мої брати і сестри, у ЖОДНОГО – не побачив я навіть іскри страху Божого. Показної релігійності, правильних слів про віру – скільки завгодно. А страху нуль. 

 

Бо не буде людина, яка має його хоча б дрібочку, так чинити зі своїми ближніми та своєю країною. 

 

Фактично, дорогі мої, все, що ми бачимо довкола себе – бруд, корупція, війна, байдужість влади та пограбування нею країни, – все це наслідки відсутності страху Божого у тих, хто є владою. Від найдрібнішої бабеги в ЖЕКу, яка збиткується з немічного пенсіонера, до президента та прем’єра, які роблять те ж зі всією країною. 

Цю країну з першого дня її народження будували суцільні безбожники. 

 

Вони трішки бояться Кримінального кодексу, від якого, втім, можна відкупитися, закордонних покровителів, з якими завжди можна домовитися. Бояться один одного. І дуже бояться втратити прибуток. 

 

А от прогнівити Бога, завдати Йому болю своїм нелюдським ставленням до ближніх, вони не бояться. Не знаю чому. Може, сподіваються, що від нього, як від прокурора, також можна відкупитися, наприклад, збудувавши десяток храмів. Дарма… 

 

Анекдот на тему: 
Помирає політик, стукає у ворота Раю. Виходить до нього Святий Петро і каже: 
– Шановний, ви хабарі брали, людей грабували усе життя. Вам не сюди, вам до пекла!
– Та як же так! – обурюється новопредставлений. – Я три церкви збудував, більше мільйона на храми пожертвував! 
– Одну хвилинку, – каже Святий апостол і закриває ворота. За хвилю виходить і каже:
– Ми порадилися і вирішили віддати вам витрачені гроші...

 

...Восени будуть вибори. Не дивіться, дорогі мої брати і сестри, на прапори та обіцянки. Дивіться на людину, її справи. Дивіться, чи є у ній страх Божий.