Захід ставить крапельниці, щоб ми не загнулися, але не приховує, що ми для нього - Афганістан
Але і це ще не все. Нам уже прямим текстом говорять, що в Євросоюз, заради якого ми проливаємо кров, нас не приймуть. В НАТО – тим більше. Безвізовий режим нам так само не світить. Іншими словами, цінності, заради яких ми вийшли на Майдан і за які продовжуємо воювати на Сході, для нас уже не будуть доступними.
Якщо ще один рік ми проживемо без визначеності у внутрішній та зовнішній політиці, катастрофа неминуча. Нехай ми нікуди не йдемо, нас ніхто не приймає, але потрібно правильно поставити діагноз, щоб нація розуміла, де вона знаходиться, і яка мета перед нею стоїть.
А для цього у нас лише один шлях:
- якщо Донбас хоче піти своєю дорогою – будь-ласка, нікого не тримаємо;
- не приймають в НАТО? Так давайте проведемо референдум і хай народ скаже за державу, а не "гаранти", які від нас морозяться;
- спитати прямо у Євросоюзу, чи довго будуть водити нас за носа. Якщо наміри щодо України серйозні, то давайте безвізовий режим. Якщо не даєте – не потрібно нас просити йти у Європу, як це було перед саммітом у Вільнюсі;
- президент, прем'єр та спікер повинні оголосити публічно свою спільну позицію про перспективу країни, на основі всеохоплюючого референдуму – куди ми рухаємося, яку країну будуємо. Бо поки що є лише незрозумілі висловлювання, як і заяви середньої ланки з ЄС та США про занепокоєння.
Але ми маємо самі визначатися – нам стати Боснією, Австрією, Фінляндією, чи Швейцарією. І така визначеність – це краще, ніж марні ілюзії і не визначені цілі. І в будь-якому разі це краще, ніж велика війна двох супердержав на нашій території, яку нам усі пророкують.
