Військово-навчальним полігонам потрібно надати заповідний статус
Я переконаний, що зберегти образ рідної держави для нащадків – не менш відповідальна задача, ніж зберегти для них її межі. Перебуваючи на територіях, звільнених від російських загарбників та безпосередньо в зоні АТО, я не можу не бачити наскільки стає понівеченою природа після війни. Поряд із зруйнованими оселями – пориті вибухами степи та погорілі ліси. Війна знищує значно більше того, що ми любимо, ніж здається з першого погляду. У тому числі страждають і заповідні території. Чимало їх вже повністю знищені бойовими діями або пожежами.
Я вважаю, що Міністерство оборони також не має стояти осторонь питань охорони природи. Традиційно це не є темою, над якою думають військові. Під час бойових дій природою зазвичай доводиться нехтувати. Проте охорона природи може цілком суміщатись із підготовкою українських воїнів до участі у бойових діях.
Відтак, я підтримую ідею колег-природоохоронців щодо створення національних природних парків або заказників на базі діючих військових полігонів Міністерства оборони України.
Сьогодні в Україні наявні великі за площею діючі військові полігони. Більшість з них використовується у цілях оборони лише на незначній площі та незначну частину часу. Решта ж території кожного з полігонів відіграє функцію буферної зони між полігоном та населеною територією.
Зокрема, йдеться про буферні території таких об’єктів: Болградський полігон (Одеська область) – цінна степова територія (площа до 4 000 га); Полігон Дівички з прилеглими територіями Міноборони та існуючими заказниками в акваторії водосховища (Київська область) – цінна степова територія, найбільше угруповання ковили дніпровської на Київщині (38 000 га); Широколанський полігон (Миколаївська область) – найбільша степова цілина в Україні (32 500); Києво-Олександрівський полігон (Миколаївська область) (7 000 га); Полігон «Малополовецьке» (Київська область), Раденський полігон (Херсонська область) (19 500. га); Васильківський полігон (Дніпропетровська область) (9000 га). Є й інші полігони.
Ці буферні зони необхідні для того, щоб убезпечити місцеве населення від навчань, як відбуваються на полігонах. Самі розумієте, треба мати достатню територію, щоб снаряд чи куля, випущена бійцями, не вилетіли за межі полігону - а це кілометри. Теж саме стосується тактичних навчань – для того, щоб їх провести потрібна певна територія. Але навіть зараз, коли військова підготовка іде, як ніколи, інтенсивно, говорити про завантаження всієї території увесь час – не доводиться.
Оскільки ці полігони існують давно, то завдяки армії на цих достатньо великих територіях протягом багатьох років зберігся справжній степ. В усіх перерахованих вище випадках, військові полігони є надзвичайно цінними природними територіями. На їх території, яка довгі роки перебуває в стані обмеженого відвідування людьми, зберігаються унікальні популяції рідкісних видів тварин і рослин, занесених до Червоної книги України.
Фактично, армія врятувала ці території. Залишається лише узаконити цей «рятівний статус», надавши цим територіям статус заказників, що офіційно заборонить будь-які дії на цих територіях, крім профільних: військової підготовки та навчань. Створення природних заповідників або національних природних парків, в межах яких діюча частина полігону матиме статус господарської зони (без обмеження військової діяльності) може стати простим рішенням, яке не призведе до вилучення земель у Міноборони, але при цьому збільшить частку природно-заповідного фонду в Україні, яка є однією з найнижчих в Європі і ніяк не відповідає європейським нормам.
Якщо цей задум вдасться втілити, в Україні додасться до 300 000 гектарів природно-заповідного фонду. Новостворені заказники матимуть посилену охорону, яка існує і без заповідного статусу, а Міноборони матиме додатковий позитивний імідж.
Якщо не заповісти ті цінні ділянки, якими опікується Міноборони, завтра їх може не стати. Так, у останні роки ми втратили унікальну приморську цілину на Бердянському полігоні, понад 20 000 га степу Тарутинського полігону, активно розорюється Василівський полігон на Дніпропетровщині. Щоб вберегти цінні природні території - які сьогодні входять до складу полігонів, а завтра полігону може не стане – вони вже сьогодні мають отримати заповідний статус.
Переконаний, що досягнення згоди між Мінприроди та Міноброни в частині заповідання земель Міноборони без їх вилучення в установ оборонного відомства є цілком реальною задачею. Більше того, такі дії передбачені відповідними рішеннями органів влади проте відверто саботувались попереднім керівництвом держави.
Довідково: На виконання рішення Комітету Верховної Ради України з питань екологічної політики, природокористування та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи від 12.05.2008 Р № 14/2 мала була бути розглянута «можливість створення нових територій та об’єктів ПЗФ за рахунок земель, які виведені з сільськогосподарського користування, земель, що надавалися для потреб Міноборони, які мають значну природну цінність і на даний час не використовуються за призначенням, а також заплавних ділянок річок, зокрема рр. Десни, Прип’яті, Дніпра, Південного та Західного Бугу, Дністра та Сіверського Дінця». Також, на виконання Указу Президента № 611/2009 «Про додаткові заходи щодо розвитку природно-заповідної справи в Україні» від 14 серпня 2009 року у шестимісячний термін необхідно було «забезпечити проведення інвентаризації земель, що перебувають у користуванні Міністерства оборони України, та надати в установленому порядку пропозиції щодо заповідання природних територій та об'єктів природно-заповідного фонду».
Створення нових територій ПЗФ в останні роки суттєво ускладнено тотальним розпаюванням земель та небажанням землекористувачів (як приватних так і державних підприємств) погоджувати проекти створення територій ПЗФ. У даному випадку йдеться про отримання однієї принципової згоди одного землекористувача – Міноборони України.
