Великодня волонтерська поїздка
Гірше було із закупівлею необхідних запчастин до різного роду техніки. В останній момент, за день до поїздки, Володимир Л. керівник одного з гаубичних дивізіонів попросив 5 планшетів для нових коректувальників. Проте і це несподіване питання вдалося закрити.
Нові коректувальники це добре – значить є нова зброя.
Рівно ж як встигли "добити питання" з ремонтом двох джипів на котрих вже сьогодні їздять серйозні хлопці з двох львівських бригад. За один велика подяка іспанській діаспорі в особі асоціації «Молода Україна», за інший - львівському інтернет-бізнесу.
Про що волонтер мав би написати опісля поїздки? Передовсім подякувати тим хто добровільно погодився стати донором для наших Героїв. Це сотні небайдужих, хто з власної кишені профінансував, надав чи сам створив матеріальні засоби яких потребують наші Герої. Слава Богу, що серед середовищ з яким я контактую це дійсно сотні. Котрі у скрутний час, незважаючи на уявне перемир'я, добре розуміють необхідність подальшої постійної підтримки наших захисників. Честь їм і хвала.
Після кожної поїздки рідні, друзі, пожертводавці постійно ставлять питання: "як там хлопці?". Іншими словами, як почуваються Герої з котрими з'являється коротка можливість перекинутися кількома словами. Друзі, ця можливість випадає дуже різною - під час розвантаження, зупинки на блокпості чи передачі з рук в руки " на «точці". "Точкою", котрій під час поїздки присвоюють номер, на волонтерському сленгу зовуть підрозділ до якого прямує цільова допомога. Такий точок у нашій поїздці було більше 20. А ще є "пошта", у вигляді індивідуальних передач конкретним бійцям, яких кожної поїздки налічується до цілої сотні. Так ось, у ці короткі паузами між переїздами і телефонними дзвінками і черпаєш інформацію «на живо». А дорогою додому вдається обмінятися нею з членами волонтерської команди і скласти з пазлів глобальну картинку.
"Там у хлопців" усе в очікуванні. Не буду оприлюднювати розвіддані, проте ступінь концентрації військ російського агресора аж ніяк не дозволяє стверджувати про мирний сценарій розв'язку конфлікту. Про це, не криючись, говорять між собою офіцери і прості бійці. Аксіомою є те, що чергове загострення як то кажуть "на носі". Складні розрахунки, коктейль чуток і припущень це десь 40% часу розмов з боку самих Героїв.
Як не дивно, і у хлопців такі ж питання. Тобто Герої питають те саме, що хочуть почути небайдужі тут. Тобто питають : "як там в тилу?". Ось тут волонтеру, доводиться ставати психологом. Бо на уточнюючі питання чому в тилу не так як має бути (із армійським забезпеченням, реформами, боротьбою з корупцією) доводиться давати доволі складні відповіді.
Ще 20 % з коротких розмов на передовій - це скарги, тривоги і жалі щодо ситуацію «на передку». І тут по-справжньому складно. Ну як скажімо має волонтер відреагувати на повідомлення про те, що ворог веде агресивні випади в районі Бахмутської траси, а цей самий час з під Оріхового, території, що контролюється російськими окупантами за день виходить 10 ешелонів з вугіллям ? І що в радіопереговорах терористи підсміюються з "укропів", мовляв без нашого "угалька" ті вижити не зможуть. А значить "війна-війною", а чийсь бізнес - бізнесом. Купа тривог пов'язана з реальним зменшенням присутності волонтерських десантів на передку. Бо їжа і далі залишається затребуваним продуктом, як і бутильована питна вода. Радянська за роком випуску техніка ламається все більше. Додаються складнощі і з ремонтом тих джипів і бусів, котрих усією громадою вдалося завезти «на передок» - як правило більшість автосервісів там на місці взагалі «не заточені» під іноземні машини, тож найближчі запчастини це здебільшого Харків.
Ще кілька хвилин зазвичай іде «на перспективу»- що привезти наступного разу, у котрих питаннях допомогти родині чи знайомим Героя тут Львові.
Проте, поїздка видалася насичена і на позитивні речі. Тонна вареників, котру ми розвантажували вночі в Сєвєродонецьку викликала дуже позитивні відгуки. Запам’ятався захоплений вигук одного бійця котрий побачивши залиті смальцем пироги на весь голос крикнув: «Миколо, йди сюди, ти з Полтави, подивися як на Львівщині вміють вареники ліпити!!!».
Чи не найбільшим фурором стали писанки. Чи не в останній момент перед поїздкою львів’яни принесли сотні яєчок котрі були дбайливо упаковані нашими дівчатами з «Народної самооборони Львівщини» у картонну тару і передані довгим шляхом на Схід. Якщо раніше на блокпостах ми роздавали прапори і сигарети, то цього разу – паски і писанки. Важко передати ті подячні слова, переважно російською мовою. Реально, якщо брати до уваги, що ми роз’їхались трьома групами, то це десятки постів (переважно вночі) і сотні людей.
Деякі питання довелося вирішувати як то кажуть, «на ходу». Так одним розвідникам виявилося вкрай необхідна маскувальна сітка. Про це ми дізналися вже безпосередньо будучи на місці дислокації у них на Сході. Вже наступного дня це питання вдалося вирішити, і хлопці забрали сітку площею більш ніж 40 кв. котру ми залишили на одному з блокпостів.
Дуже потішили дві події на дорозі назад. Охайна хатинка під назвою «Полтавські галушки» (траса «Харків – Київ», перед Пирятином) упродовж усієї війни годує безкоштовно як Героїв з передової, так і волонтерів. Так смачно їли хіба на передовій. Якщо побуваєте там – передавайте великий привіт власнику цього закладу Сергію Жученку, Людині з великої літери.
Не менше потішив сервіс у Броварах на Київщині, куди нашого «Портоса» (так називаємо бус ГФ «Народна Cамооборона Львівщини»), доводилося здати «у пожежному порядку» опісля подорожі лугансько-донецьким-дніпропетровським бездоріжжям. Хлопці провели діагностику, підкрутили, підтягнули, поставили кілька деталей. І за все це не взяли ані копійки. Теж послуги з самого початку військових дій надають усім військовим та волонтерам безкоштовно. Ось такі свідчення, що Україна насправді єдина, безумовно, додають сил і наснаги.
Поїздка безумовно вдалася. Отримав десятки вітань звідти від хлопців яких відвідали зі словами «Христос Воскрес!» і подякою за передане. Усі ці подяки адресую небайдужій громаді, завдяки якій вдалося організувати за ліком 13 волонтерську поїздку на Схід. Хлопці усім передають побажання миру, родинного затишку і Господньої благодаті. А ще – Віри, що ми обов’язково переможемо!
Христос Воскрес!