RSS
ВІДПОЧИНОК БЛОГИ
27 08 2014 14:41

Варшавські етюди

Коли маєш паспорт із дійсною візою. Коли на подорожах «сидиш», як на наркотикові. Коли заради нових вражень ти готовий на ризики. Тоді й відчуваєш життя на 100%. Реальні історії про реальну авантюру читайте на iPress.ua
Варшавські етюди
Фото:Мирослава Ульяніна для iPress.ua Зображення 1 / 8 Використовуйте клавіші для перегляду

Героїня та автор – Мирослава Ульяніна. 

Варшавські етюди. Історія перша

Відпустка нахабно добігала кінця, а у сумочці нудьгувала шенгенська мультивіза. Останній штамп вильоту з країни - місяць тому, в Будапешт. Біля закордонного паспорту лежала банківська картка, телефон і косметичка. Цей «набір пристойної леді» став моїм must have роки три тому. Без нього я просто не виходила за поріг.

Чотирьохгодинна дорога до батьків на дачу давала час подумати про свої бажання. А бажання було просте. Хотілося авантюри і нової візуальної картинки. До Рівного лишалося кілометрів 70. І тут я відчула себе Ньютоном,  якому на голову впало яблуко. Автостоп – ось, що мені потрібно! Таким способом я ще ніколи не подорожувала – отже, під категорію «авантюри» підходить якнайкраще. На обличчі з’являлася satisfied smile, а в очах починали грати бісики.

Ловити машину «з руки» я, звісно, не збиралася. Саме час випробовувати онлайн-сервіси із пошуку попутників. «Дата виїзду?» - світилося поле для заповнення на екрані мого телефону. Ну… припустимо, завтра. «Місце призначення?» Тут уже складніше. Куди я хочу? В Італію на просекко чи у Францію – попрактикувати мову? «Стоп, люба, вимкни емоції, увімкни раціо, - запанікував мій внутрішній голос, -  ти ж не летиш, а їдеш. Навіщо стільки годин на дорогу витрачати? Обирай щось ближче!»

О п’ятій ранку наступного дня я вже відчиняла двері сріблястого мінівену, який через Рівне їхав до Варшави. У салоні – четверо друзів, маршрут яких був значно серйознішим, ніж мій: через Польщу до Берліна, Відня і Будапешта. Я бачила цю компанію вперше, але вона мені уже подобалася. Учора їхній автомобіль вже перетнув перший кордон на своєму шляху: із Кримського півострова в Україну. «На пропускному пункті – всі з автоматами, навколо – поле, замість огорож - мішки з піском. Схоже на фільм-катастрофу. Але найстрашніше, що це не фільм», - ділилися вони.

Митний пост Ягодин – Дорогуськ був майже вільним від машин. Ми вийшли , показали документи, відповіли на стандартне запитання про мету поїздки і отримали штампи в паспортах. А одразу після них – не менш правдиве підтвердження, що ми уже перетнули кордон. Усім майже одночасно прийшли смс на телефон від мобільних операторів із текстом: «Вітаємо Вас у Польщі!..»

О першій годині по полудні я попрощалася з цією приємною компанією, щиро пошкодувала, що не маю достатньо вільних днів, аби поїхати з ними до Берліна, і відчинила двері в старовинний варшавський будинок із ліпниною на фасаді, де я збиралася провести наступні три дні.

 Чому поляки ненавидять найвищу будівлю Варшави? Де знайти фонтани, кращі ніж у Дубаї? І як місцеві підтримують Україну? Про це і більше – у продовженні «Варшавських етюдів».  Далі буде…
Підписуйтесь на iPress.ua в соціальних мережах Twitter, Facebook та Google+. Будьте в курсі останніх новин. Якщо ви помітили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter, щоб повідомити редакцію
Розкажіть друзям!

Читайте новини також російською мовою.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
НОВИНИ ПАРТНЕРІВ
НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

КОМЕНТАРІ (0) +

Додати коментар

СТАТТІ