В очікуванні катастрофи

Я розумію, що в країні справи йдуть кепсько, що куди не зиркнеш, усюди купа проблем. З війною, реформами, коли і там, і там правда дістається якось із надривом, із євроінтеграцією, олігархами тощо… Але, скажіть-но мені, хіба досі було все, як в раю? Хіба ще недавно не кидали інакодумців за грати з надуманих причин, хіба не відтинали голови журналістам, не вивозили їх на «співбесіди» до лісу, не забирали бізнесів, не шугали податковою? Все це було... І, на жаль, дає рецидиви.

А як же інакше, коли, в принципі, народ змирився, що так і має бути. Що кожна нова влада пише закони під себе, сідлає силові структури своїми людьми, здатними виконувати будь-які накази, мовби забуваючи, що час їх минущий, каденція ж не вічна. Що жодна влада, навіть найдемократичніша, не любить, коли про неї говорять кепсько, а тому й має зуб на газетярів із телевізійниками. Що владу у нас розглядають, у першу чергу, як свого роду підприємництво, бізнес, і ніхто, зауважте, ніхто ще не пішов з тієї влади у відставку чи за вислугою літ злидарем.

І коли сьогодні волають про ймовірний армагеддон, про смерть економіки і держави, то, мабуть, не варто кидатися до креденсу за заспокійливими пігулками. Просто зупинитися і озирнутися на недавню нашу історію. Щоб зрозуміти, -- схожі прогнози є неодмінною рисою останніх двадцяти п’яти літ, і якщо вони живучі, значить, комусь дуже потрібні.

Утім, знано кому. Політичні спритники добре знають, хто властиво є найактивнішим виборцем. Валєрія Новодворская, російська опозиціонерка і дуже екстравагантна журналістка, колись написала про те, що маємо на терені екс-СРСР, і її висновок, далебі, не містить ані згадки про демократію:«Охлократія – це вибір неосвіченої, тупої та вкрай ліво налаштованої, тобто охочої до халяви більшості, яка нездатна сама себе прогодувати, не гідна поваги, не цінує свободи, не уміє користуватися своєю свободою, а якщо користується, то користується у зло».

Ви скажете, -- це ж про Росію, там інші обставини. А якщо чесно?..