Уроки Криму для ЗСУ
Після проголошення незалежності України у 1991 році, природньо, що з наших земель мали б бути виведені окупаційні радянські (читай – російські) війська. Так поступили, зокрема, в прибалтійських державах. Ми ж вирішили дислоковані на території України російські армійські підрозділи перетворити на українські. Але пішли шляхом не кардинальних, а косметичних змін. Змінили державний прапор, герб, гімн. А офіцерський склад, значна частина генералітету формально присягнули Україні, та по-суті залишилися вірними радянській імперії. Згодом, в армію на керівні посади вони привели своїх дітей, які за духом мало чим відрізнялись від батьків. У начебто українській армії збереглися старі радянські звання, відзнаки, традиції, історична тяглість, команди, та й здебільшого російська мова. Чи така армія може протистояти російській армії!? Та навіть на ментальному рівні – ні, бо вони між собою мало чим відрізняються і як це свій буде іти проти свого. То для чого нам така армія, яка не буде воювати проти російського окупанта? Саме з цієї причини в Криму москалям все здали без бою. Соромно мабуть оприлюднювати величезну кількість українських військових, які без докорів сумління преспокійно “переприсягнули” на вірність Росії.
Що слід робити аби в майбутньому таке більше не повторилось?
- Негайно обнародувати списки усіх військовослужбовців, хто перейшов на бік ворога. Затаврувати їх як колаборантів. Порушити проти них кримінальні провадження за статтею державна зрада.
- Затвердити нову військову доктрину, де Російську Федерацію визначити як головного і не лише потенційного, але і реального агресора і ворога.
-
Привести у відповідність до військової доктрини всю кадрову і політико-виховну роботу у ЗСУ, а саме:
- усунути зі всіх командних посад етнічних росіян, які потенційно здатні співчувати або навіть сприяти чи допомагати окупантам;
- забезпечити функціонування у військах єдиної державної української мови; публічне вживання російської, як мови окупанта, вважати недопустимим, винних піддавати дисциплінарним стягненням;
- вилучити з інформаційних стендів у військових світлицях матеріали про “героїчні подвиги” у підкоренні інших народів російської царської армії (Суворов, Кутузов, Нахімов тощо) та Червоної (Радянської) армії (Чапаєв, Жуков, Ватутін тощо) і замінити їх на матеріали про боротьбу українців за національне визволення з-під московського ярма (запорозькі козаки, воїни Армії УНР та УД, січові стрільці, воїни Армії УГА, УПА тощо);
- проводити серед особового складу роз’яснювальну роботу про відмінність між українцями і росіянами, зокрема, що росіяни не є слов’янами і не мають жодного стосунку до Київської Русі, що вони - суміш монголо-татар та угро-фінів, що вся історія росіян - це пограбування і загарбання інших народів, що нинішня Російська Федерація є останньою в світі імперією тощо;
- розвінчувати радянський міф про велику (насправді піррову) перемогу у вітчизняній (для українців СРСР була мачухою, а не вітчизною) війні, пояснювати, що після т.зв. дня перемоги 9 травня 1945 р. в Україні замість німецького знову запанував російський окупант.
- Переглянути підхід до розквартирування сімей військовослужбовців. Проживання, зокрема, жінок і дітей не може бути на території або у безпосередній близькості до місць несення служби аби уникнути шантажу військовослужбовців через імовірне захоплення у заручники їхніх сімей окупантами чи терористами (недарма сім’ї запорозьких козаків проживали за сотні кілометрів від розташування війська у т.зв. паланках).
- Відновити призов на військову службу і призупинити набір на контрактній основі. Контрактники, є, як правило, заробітчанами і з легкістю можуть перейти на бік ворога у випадку вищої платні.
Ростислав Новоженець
президент БФ “Україна-Русь”,
капітан запасу
