Український "ген меценатства"
Меценатство в Україні – це традиція, яка не виникла вчора. Це не якесь раптове усвідомлення, що "разом – сила". Благодійність, пожертви або волонтерство – це все лише спроба стати частиною перемоги.А те, що кількість таких вчинків збільшилися саме під час бурхливих подій в країні, можна пояснити готовністю допомогти один одному в важку годину.
Щоб підтвердити думку про те, що українець завжди готовий допомогти брату, і що, можливо, в нас навіть закладений "ген меценатства" варто згадати принаймні трьох постатей, котрі допомогли будувати країну, яку ми сьогодні отримали в спадок. І все, що було для цього потрібно – це бажання прийняти безпосередню участю в розвитку країни. Одразу ж згадується популярне гасло останньої революції: "якщо не ми, тоді хто?"
Прізвище цього українського мецената – тема для суперечок і дебатів, а декого звучання його прізвище досі ріже слух. Але як би багато не говорили про політичну діяльність Івана Мазепи, його суспільні заслуги залишаються затьмарені темою "Зрадник чи герой?".
Допомога українському народу була втілена в реконструкціях 20 храмів і побудови власне 12. Саме коштами гетьмана Мазепи відремонтовано Софіївський собор і Михайлівський Золотоверхий монастир. Опікувався також православними церквами не лише в Україні, але й на території Речі Посполитої, Греції, Палестини, Болгарії. Разом із тим саме завдяки Іванові Мазепі у 1701 році Києво-Могилянський колегіум отримав звання "академії". А любов до книг, адже гетьман був освіченою людиною, змушувала ділитися цим багатством з іншими. Велика кількість книг були подаровані Могилянські академії. Лубенському монастирю подарував два Євангелія, переяславській кафедрі при Вознесенському монастирі — усім відоме Пересопницьке Євангеліє.
Кожна доба української історії отримала свого мецената, для 19 століття це були перші українські міліонери, а серед них родина Терещенків, які першими отримали звання дворян серед тогочасних підприємців. За кошти цієї родини були збудовані дитячий притулок, лікарню Св. Єфросинії, міське та ремісниче училища, чоловічу і жіночу гімназію та залізниця в Глухові. Пізніше свою благодійну діяльність Терещенко продовжив у Києві, наприклад, будівля теперішнього Київського національного університету ім. І. Карпенка-Карогобула збудована саме за кошти дворянина, тоді це була будівля зразкового училища. Маючи кошти для підтримки малозабезпечених, дружина Пелагея Терещенко була серед засновників безплатної лікарні для чорноробів у Києві.
Згадуючи українських меценатів цими днями не допустимо обійти ім’я Андрея Шептицького. Саме митрополит із графського роду, історія якого тягнеться ще від Галицько-Волинської держави, спрямовував велику частину своїх коштів на меценатство майже кожної сфери життя. Так за допомогою фінансування Андрея Шептицького було створено Народну лічницю, гімназію, заповідник кедрових лісів на горі Яйко, заповідник степової рослинності біля Чортової Гори, художню школу О. Новаківсього. Талановитих людей митрополит підтримував і стипендіями, за допомогою яких такі мали можливість навчатися в найкращих вишах Європи.
Андрей Шептицький стверджував, що праця має бути суспільною власністю, варто припустити, що такої ж думки були І. Мазепа та родина Терещенків, які стали зразком благодійності для кожного українця. Не лише ці українці віддавали свої кошти для загального блага, однак, чи не саме вони найкраще демонструють теперішнім олігархам/багатіям/міліонерам, як легко долучитися до спільної справи, яка вплине не лише на долю теперішнього покоління, але й на історію майбутнього.
