У пошуках винних
Притча во язицех – криза – що далі, то більше скидається на кризу мізків. У пошуках виходу із глухого кута тисячі осіб зважуються на неадекватні вчинки, а світові медіа розносять поголос про це як докази непередбачуваності людської психіки.
Якось Америку вразив нечуваний випадок – 88-річний ветеран Другої світової війни Джеймс фон Брунн, колишній капітан торпедного катера, а тепер художник-невдаха, розстріляв охоронця Музею Голокосту Стівена Тайрона Джовнса. З’ясувалося, що убивця, – наголосимо: активний антифашист у минулому, був активістом расистського руху, проповідував симпатії до Гітлера, звинувативши, однак, нацистського лідера у недостатній ретельності з полагодженням „єврейського питання”. Жертвою Брунна став афро-американець, який жодним чином не завинив ані перед збоченськими уподобаннями свого ката, ба більше, – був нащадком тих, кого в Америці ще донедавна вважали другосортною расою.
Пошуки винних – ось мотив, який у час безвиході загрожує перетворитися у тотальну недугу мізків, спровокувати натовп на агресію проти всіх і вся. Він додає аргументів окремим середовищам, які у „мирному контексті” перебувають у глибокому маргінесі, вихлюпує їх, мов шумовиння, на високі сходинки рейтингів людської опінії, надає їм ваги серед так званої „еліти”. Адже найлегше переконати зневіреного у завтрашньому дні безробітного чи бездомного у тому, що головними винуватцями його кривд є абстрактна „влада”, „нетутешні”, „інородці”, „світове жидомасонство”, „москалі” чи „гамерика”. Адепти таких „специфічних” мотивів, зазвичай, залишаються безкарними, позаяк спільноті, заклопотаній нестатками, вирішенням форс-мажорних проблем, ніколи реагувати на чергові „невинні бздури”, однак для протестантів-індивідів, чия психіка стала „творчим казаном” для розвитку схожих ідей, вони часто завершуються доволі конкретно.
Студент, який з відчаю перед несплатою за навчання береться за пограбування банку, двоє невідомих, теж, мабуть, не з розкошів, влаштовують вибухи і калічать цілком невинних людей під час спроби забрати касу, – це не просто факти кримінальної хроніки. Це – симптоми відчаю, які наразі шокують обивателя, але, якщо так триватиме й надалі, стануть звичними фрагментами його побуту.
Найгірше, що „владі” завжди на руку схожі інциденти. Вони, принаймні, затуманюють мізки загалу дурманом „екзотики”, стають темами для сімейних бесід, розмов за кавою, у громадському транспорті. Натомість розум, звільнений від негативу повсякдення, міг би попрацювати над іншим: з’ясуванням справжніх причин такого стану. "Коли панує «етика переможця», тоді все, що вважається непридатним, викидається. Це – цивілізація відходів. Натоміcть, в системі координат етики справжньої людської спільноти, у країні, яку б ми бажали мати, і яку можемо побудувати, цінною є кожна людська істота. Чи ж не є ця істина серед найзабутіших?" - риторично запитує Папа Франциск.
Майдан, до слова, став прецедентом "звільненого розуму". Це дуже добре описав Андрухович у своїй статті для New York Times: "Ми захищаємо себе, свою країну, її майбутнє, майбутнє Європи – хто з коктейлями Молотова, хто зі шпицями для плетіння, хто зі шматком бруківки, хто з бейсбольною битою, хто опублікованим в Інтернеті текстом, а хто викривальною фотографією з місця події". Тут, у центрі столиці, вже не шукають винних. Тут шукають і знаходять тих, хто здатен бачити завтра.
Ігор Гулик, головний редактор "Львівської газети"
