Тихі вибори
Узявшись за наперед невдячну справу порятунку того, що слід було рятувати ще позавчора, еліти зосередилися на дочасних президентських виборах. Кажучи про „порятунок”, я маю на увазі всі табори владної війни, оскільки, за великим рахунком, переформатування ситуації важить для всіх, - і для правлячої де-факто «Батьківщини», і для її випадкових союзників, а тим паче –для фаворита перегонів. Більше того, попри залучення неймовірної кількості фахівців з усіх усюд, попри розгортання політістерик, які у майбутньому можуть стати стрижнями ідеологічних складових для формування коаліції, учасники дійства, звично для України, все ж сподіваються і на участь фатуму, на чарівну випадковість, на паранормальну корекцію ситуації. Як влучно висловлюються росіяни, сподіваються „на авось”.
Оце „авось” особливо важить для вчорашньої бранки Януковича, а нині, по суті, залаштунковому президенті, прем’єрі та спікері в одному бокалі. „Авоська” Тимошенко переповнена такими продуктами життєдіяльності партії, з якими у порядному товаристві її б не пустили навіть на поріг. Однак не слід забувати, що саме випадкові усмішки фортуни вже не раз допомагали „біло-сердешним” втриматися на поверхні процесу. Останній з них відгонить запахом людської крові: кримський сором, млява АТО, неоднозначні висновки після подій в Одесі увійдуть у майбутні підручники з політології як зразки небаченого досі цинізму, коли йдеться про жадобу влади і методи її здобуття. Дещо згасла істерика довкола «замаху на лідерку» аж ніяк не свідчить про відмову ЮВТ „поюзати” екстремальний випадок ше раз – а раптом вийде! Тоді зблідла рейнджер з’явиться на сцені, оповідаючи байку про жахливий атестат, спланований режимом, але вчасно нейтралізований фаховими німецькими медиками.
У Конфуція є доволі контраверсійна фраза, якою можна виправдати будь-який передвиборчий слоган аутсайдерів: „Коли тобі плюють у спину, значить, ти попереду”. Хай у читача не створюється оманливе враження про небачену для українських виборів тишу. Будь-яка нагода засвітитися, будь-який шанс втопити опонента використовується уповні. Просто технологічно цю кампанію можна зробити „у схроні”, не витрачаючи особливих коштів на теле- та газетну рекламу, на коштовну парканну поліграфію. Для цього достатньо виїхати у «гарячу точку» (наприклад, Маріуполь) і мати канал на YouTube.
„Тиха” кампанія передбачає також тотальне ігнорування виборчого законодавства, у якому не могли передбачити усіх специфічних розкладів нашої політичної реальності.
З іншого боку, позитив „тихих” виборів у тому, що виборець може адекватно реагувати на спроби формувати його рішення. Так, психологічна війна провадиться витонченіше і підступніше, але атмосфера постійного нагнітання страху перед агресією Росії настільки втомила загал, що його рецептори не вловлюють дрібниць, у яких, кажуть, ховається нечистий.
Я не знаю, що має трапитися, аби вразити „маленького українця” до глибини душі.
Правнича війна на всіх фронтах не надто переймає громадян, розуміння яких закону обмежується його порівнянням з деталлю сільського засобу пересування. Суспільна приреченість на безвихідь за позірної перспективи вибору – не надто сприятливе тло для нової якості країни після 25 травня. Майдан триватиме далі. Допоки з нього не підуть скомпрометовані персонажі.
Ігор Гулик, головний редактор "Львівської газети"
