RSS
ПОЛІТИКА БЛОГИ

Це не Рубікон

Соцмережі, бурхливо відреагували на цей черговий акт безчинства кремлівської диктатури, заявляючи про «оскотиніння» Путіна і Ко. Проте, це «оскотиніння» відбулося давно. Убивство опозиціонера – це не Рубікон. Рубікон давно перейдено.
 Якщо прослідкувати генезис російсько-українського протистояння, можна знайти відповіді на багато питань про його причини та шляхи розв’язання. Не припинення, як люблять зараз формулювати, а розв’язання. Таке формулювання випливає, в тому числі, з того ж таки генезису. Історія дає відповіді на багато питань і цю її здатність не варто недооцінювати. Саме її недооцінка призвела до того, на скільки Україна як держава та суб’єкт міжнародної політики виявилася неготовою до протистояння, яке спалахнуло рік тому.

Дає вона і відповідь на питання різниці між українцями та росіянами як народами. Судячи з політичної організації державних утворень, які функціонують на базі двох народів, різниця в ментальності просто колосальна.

Одним з проявів цієї політичної організації є манера політичної боротьби у внутрішньому, національному масштабі. Ця різниця прослідковується ще від початку прояву перших зародків сучасної Росії. Безпрецедентне за своєю жорстокістю знищення Києва Володимиро-Суздальським князем Андрієм Боголюбським у 1169 році, яке було нехарактерним для внутрішніх міжусобиць стало чітким вододілом між «нами» і «ними». Свої міста так не знищують. Українська армія так не знищувала Донецьк влітку, як знищували ДАП чи Дебальцеве росіяни.

Для Московської держави завжди були характерні деспотизм та жорстокі фізичні розправи з політичними конкурентами, які межували із тваринними збоченнями та маніакальними проявами. Керівник держави, не виявившись диктатором-убивцею, мав мінімум шансів зберегти владу. Суть засідателів Кремля лишалася однаковою. Мінялися лише назви посад: князь, цар, імператор, генсек, президент.

Натомість нашим пращурам були притаманні інші методи. Навіть за часів Середньовіччя вони під час боротьби за Київський стіл шукали окрім силових, політичних і правових методів боротьби за владу. Їздили у Ватикан з метою заручитися підтримкою Папи та його допомогою в політико-правовому полі. З часом практика відкритого фізичного знищення політичних конкурентів відійшла у минуле. Часи міняються і хоча би хтось має ставати більш цивілізованим.

Проте, в Росії нічого не міняється.

В ніч на 28 лютого світ сколихнули повідомлення про убивство російського опозиціонера Бориса Нємцова. Навряд чи він мав об’єктивні шанси скласти конкуренцію або потужну загрозу режиму Путіна, проте його діяльності, схоже, вистачило для того, щоб було прийнято рішення про його фізичну ліквідацію. Враховуючи те, скільки життів забрали всі авантюри Володимира Путіна, смерть Нємцова не є чимось таким, що виходить за рамки російських політичних реалій.

Соцмережі, бурхливо відреагували на цей черговий акт безчинства кремлівської диктатури, заявляючи про «оскотиніння» Путіна і Ко. Проте, це «оскотиніння» відбулося давно. Черговим підтвердженням тому стали смерті тисяч наших співвітчизників, котрі загинули в ім’я хворих амбіцій та розладів кремлівського карлика. Убивство опозиціонера – це не Рубікон. Рубікон давно перейдено.

Цей кричущий акт слугує черговим підтвердженням того, що Москва не зійде з курсу силового протистояння. Більше того, зачистка внутрішнього політично поля свідчить проте, що це протистояння буде лише посилюватися, що означає для України необхідність повного напруження сил та відчайдушної боротьби зі своїм одвічним ворогом.

Теза про інших росіян чи іншу Росію не може стати гарантом існування України, яку Москва калічила і знищувала протягом сотень років. Саме на Київ зараз лягає священна місія – поставити нарвану орду на місце. Саме Київ мусить відстояти і захистити тих самих інших росіян та іншу Росію. Саме Київ має довести, що ці інші існують та забезпечити їх існування, як гарантію іншого майбутнього Росії.

Заяви про «провокацію», які негайно долунали із Кремля, ні в якому разі не можна сприймати серйозно. Вони більше схожі на насмішку та глумління над тілом ураженого ворога.

Це вбивство нічого не відкриває, як би це не звучало. Лише підтверджує.

Українська держава має напружити весь свій імунітет, всі свої сили аби не допустити другого «червоного терору» на вулицях Києва, другої хвилі «боротьби з бандами» в лісах Холодного Яру, Полісся і Карпатах, другого Голодомору, другої хвилі боротьби з «ворогами народу».

Нам вибору не лишили. Шлях проторований і кінець його ми знаємо. Або перемога, або небуття.

Підписуйтесь на iPress.ua в соціальних мережах Twitter, Facebook та Google+. Будьте в курсі останніх новин. Якщо ви помітили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter, щоб повідомити редакцію
Розкажіть друзям!

Читайте новини також російською мовою.

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ
НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

КОМЕНТАРІ (0) +

Додати коментар

01 03 2015 22:47
МЕДІА
iPRESS РАДИТЬ
  • Культура страхуДіти бояться дорослих. Дорослі бояться молоді. Молодь боїться суспільство
  • Верховна Рада ухвалила закон про українську мову. Що він передбачаєЗа документом, єдиною державною (офіційною) мовою в Україні є українська, а спроби запровадження в Україні офіційної багатомовності всупереч Конституції і встановленій конституційній процедурі провокують мовний розкол країни, міжетнічне протистояння та ворожнечу і спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу
СТАТТІ