Точка відліку
Зневіра і байдужість, які панували остатнім часом у нашому суспільстві, в один момент для багатьох зникли. Що саме змусило десятки тисяч молодих людей вийти на майдани, для українських політиків досі залишається великою таємницею. Кілька днів тому до мене на львівському майдані підійшов старший чоловік і обурювався, чому вони нікого не слухають та ствердно додав, що їм – молодим – потрібен пастух.
А я собі подумав: «Так, так. Пастух, який при першій нагоді зрадить, пояснюючи це стратегічною необхідністю». Хто цей чоловік – не знаю, але, думаю, підісланий однією з «патріотичних» сил, які, напевно, уявляють нас баранами, що відбилися від стада. Молодь, яка сьогодні стоїть на майданах, уже не відступиться, якщо не сьогодні, то завтра вона точно досягне поставленої мети, бо на відміну від так званих пастухів, не буде торгуватися за тимчасові привілеї.
Місцеві політики, депутати, чиновники, які сидять у своїх затишних кабінетах, не розуміють, чому їх не попросили очолити колони, як зазвичай це колись було. Вони – пастухи – забули, що свої посади і блага отримали свого часу завдяки таким самим молодим людям, які мерзли на гранітах, у наметах і діставали по голові міліцейськими кийками. І саме їх, юних і небайдужих, найбільше боїться діючий президент і його свита, бо не мають молоді «досвідчених» пастухів, яких можна купити. Думаю, кожен має себе запитати: «Чому я тут перед телевізором, а не там – на одному з майданів?» А кожен, хто хоча б годинку разом з усіма такими ж небайдужими постояв і померз, має відчуття виконаного обов’язку перед собою і своїми рідними.
Надія є!
Андрій Скоп, редактор газети "Своє слово"
