Тіні забутих проектів
Напередодні чергових виборів українське поспільство знову розважається разом зі своїми провідниками. З огляду на несподіванку і певну умовність цьогорічного електорального акту останні не надто переймаються тим, що подати для перегодованого політикою виборця. Старий товар у новій обгортці, – це все, їжте і не вдавіться. Я не кажу про нафталінні речі мовної політики чи визначення стратегічного курсу. Маю на увазі цілком прості речі, які в цивілізованому світі розглядають за першочергові, без яких не можливо уявити собі державу.
Суспільство знову буде залучене до затяжної і галасливої дискусії про скасування/нескасування депутатської недоторканності на тлі люстрації. Але, даруйте, в демократичному устрої нової України не сумнівається ніхто, отже, формат, обраний 1991 року, природно передбачає цілковиту і безвиїмокову рівність усіх перед законом. Дотримуймось елементарних стандартів демократії, – і не треба пережовувати банал, не треба тиражувати його, розмазувати біл-бордами чи газетними шпальтами. Я переконаний, що після цього шоу-мильних бульбашок, навіть якщо рішення про скасування депутатського імунітету буде ухвалено, його обставлять таким парканом недомовок, гримас і натяків на об’єктивні обставини, що крізь нього не продереться жоден сумлінний прокурор, а тим паче громадський правдолюбець. Тим паче, в очікуванні так званої люстрації, про яку - мова окрема.
Колись батько української Конституції Михайло Сирота казав, що ліквідація недоторканності цілковито зруйнує український парламентаризм. Тут можна не остерігатися, - він уже зруйнований дощенту. Якщо ми декларуємо, що демократія передбачає рівність громадян у виборі і рівне право бути обраними, то спробуймо запитати себе, чи може „безпартійна галушка” стати фігурантом поважного списку, не маючи для цього ні зв’язків, ні, зрештою, зайвих мільйонів?
А чи не дивною виглядає рвучкість, з якою найвпливовіші учасники виборчої лотереї заповзялися віртуально руйнувати місцеві адміністрації? Реанімація давнього совєтського проекту виконкомів з одночасним запровадженням „контролерів” на кшталт префектур лише позірно скидається на „життя по-новому”. Конфлікт інтересів, а відтак – перетягування канату повноважень неуникні, оскільки знову ж таки все залежатиме від того, яка сила опанує більшістю в центральних органах влади, і як її програми узгоджуватимуться з інтересами того чи іншого регіону. Зрештою, чи не були ми свідками схожої війни у часи всевладдя представників Президента, запроваджених у 90-х?
Ігор Гулик, головний редактор "Львівської газети"
