Світло життя
Люди і надалі, незважаючи на купу інформації та можливість у цьому вирі знайти для себе часточку правди, - цілують ікони та є впевненими, що їхні гріхи забрав Ісус і тепер усе добре адже ми ходимо до церкви та молимося...
І хоча вже стає зрозуміло із нашого повсякденного життя та нашої історії, що церква це лишень частина системи, яка пригнічує та робить нас залежними від всякої ідеології, яка не може пояснити простих істин та дати в руки жезла спасіння, - людство іде до Бога не по прямому шляху, який може розкрити твою серцевину та дати тобі відчуття реального бога, а не зображення на іконі.
Ми втомилися: люди хочуть думати, що все вже добре і що вони після смерті потраплять в рай.
Та не це проблема - проблема в тому що більшість людей взагалі не думають про життя після смерті, ніби саме оце життя це все що ти отримав від Бога і більшого ніколи не буде навіть намарно сподіватися.
Коли людина хреститься та цілує ікону - вона не аналізує своє життя, не намагається зробити для себе висновки зі своїх вчинків, - вона просто хоче аби тут і зараз її врятували божественні сили.
Та існує карма - і її не подолати: гріхи не прощаються, гріхи відробляються, тобто ти маєш відчути те саме зло, яке спричинив іншим. Саме тому пошуки спасіння в приміщеннях і перед фотографіями якихось людей не може бути - не можуть привести до жодного єфективного результату.
Хтось можливо ходив до церкви кожен день та віддав бідним все своє майно - та він помалу помирає від раку. А хтось став політиком та розв'язав війни в яких загинули десятки мільйонів людей - та він не помер, а залишається жити і надалі таємно управляючи світом.
Життя саме таке, бо ми просто огидні щурі, які не можуть побачити правади: ми споживаємо їжу та навіть не задумуємося, що Єдиний дав нам ці плоди, щоб ми вижили та могли існувати в людському тілі аби і надалі отримувати досвід та знання, - а ми горимо болем та муками, бо не хочемо прийняти цей світ таким яким він є.
Так, справжні люди це революціонери, які ідуть до своєї мети: зміни свідоммості людини аби люди відчули свою небесну природу та стали жити вільним життям, повним яскравих моментів...
Але, ми не хочемо взяти Бога за руку - ми хочемо втекти від себе та не хочемо пізнавати цей світ.
Той хто думає робить велику помилку - бо божественно неможливо пізнати розумом: божественне можна лишень відчути, доторкнутися до нього аби воно дало тобі світло життя.
Ми інваліди - у нас забрали тіло та розум. Та що там говорити - унас його і не було.
Ми нарожилися, відпавши від бога та потрапивши у таке середовище, яке вчить нас бути мудрим та усвідомленим - та ми не бажаємо вчитися, ми хочемо розірвати своє тіло, яке нас болить та сковує.
І саме так: тіло це невидими тюрма для нашої вічної душі: ми всі злочинці, яких помістили у тюрми аби вони усвідомили свої злочини та виправили своє минуле.
Ми - частина Єдиного.
Отже ми повинні повернутися до нього аби часточки пазлу склалися воєдино.
Тож нас може повести не его і не розум, - нас може повести лишень наше спілкування з Єдиним, яке має дати нам шанс на прозріння та просвітлення.
Тож не ззовні треба шукати Бога аби втратити його навічно, - а всередині себе адже цей Бог і є ти, бо ти і є частиною Єдиного.
Саме тому пізнання Бога через дотик до його душі, який може вказати шлях спасіння та шлях місій, які ти маєш виконати аби розбудити інших людей, -і є тим джерелом, - що веде до правди, яка дасть тобі світло життя....
