Шоукратія. Вище, довше, ширше
Наші нещасні кандидати вже не знають що придумати, щоб нам сподобатись. Відсутність міри призвела до того, що усі стандартні методи не працюють. Білборди з мордами остогидли, макулатура у поштових скриньках відверто бісить, ролики на телебаченні працюють тільки на те, щоб знати ворога в лице.
Піаритись "ділами" теж недостатньо. Не ведемося ми на їхні "діла". Ну це й не дивно, адже роблять вони або щось ідіотичне, або взагалі нічого не роблять.
А що нас, звичайного електорального планктона, цікавить?
Отут-то і вступає в гру Євробачення. Ми ж любимо казні, уродів і питки, яких нам замінили усілякі танці з зірками, ікс-фактори та інші караоке на майдані.
Тому кандидати вирішили взяти нас за допомогою шоу. Один поперед одного, якто заведено на тіві, хочуть вразити нас свіжим форматом, непередбачуваними сюжетними вигинами, несподіваними лицями у гарно розставлені часові моменти, аби сюжет не провисав. І, як і на телебаченні, дбають за частку глядачів, яку можна успішно конвертувати у щось матеріальне.
Тому ми і бачимо усі ці шоу в кукурузних полях, підписування ідіотських писульок кров'ю. Ми це усе дивимося, ржемо, але не перемикаємося. Інтересно ж! Методика працює!
Або ото розтерли по усіх списках усіляких зірок шоу-бізнесу. Ну тут усе зрозуміло. Їхні продюсери чудово знають, що ще трішки, і українці таки перестануть обирати кращого з найгірших. І тому, якщо ми не хочемо обирати між двома шматками лайна, нам підсовують дві канхветки - з горішками і родзинками. Молодці. Тепер ми мусимо думати, хто нам більш близький по духу - Карпа чи Матіос. Повалій чи Бенюк. Шевченко чи Кличко. Теодор Кукуруза чи Остап Канака.
Але справа в тім, що різниці-то немає. Хоча навіть не так. Вони навчились робити так, щоб ми уявляли різницю, абсолютно не цікавлячись, що там в них в головах, і що їм взагалі треба.
Наприклад, вже тиждень уся блогосфера регоче із футболіста, який подався у список якоїсь партії . Але цілком нормально сприймає боксера, у якого свій власний список. Повалій - одна з головних регіоналок, ну ржака ж! А "шіді-ріді дикі танці" забули вже? Оксана Білозір - міністр культури - це нормально?
Не розумію лише одного. Чому вони не запрошують у списки супергероїв? Тора, наприклад, чи Айронмена? Зара їх активно розкручує Голівуд, особливої реклами не знадобиться.
А короля Лева - взагалі на президенти. Ну а чо нє?
О, Бетмен! Запросіть хтось до списка Бетмена! Позитивний герой, як Капранови; за справедливість, як Симоненко; красивий, як Королевська; сильний, як Кличко. Одягається модно, як Григорович.
Йому ж, як і вам, не обов'язково світитись у сесійній залі. Та й картку можна не давати - все одно голосують піаністи. А імідж партії підніметься. Будь-якої.
А ше я все чекаю, коли вони остаточно звільняться від отого старого і непотрібного формату "слуга закону", ніби вони там політикою займаються. Хай вже перейдуть на новий, маладьожний. Шоб інтересно було, шоб народ дивився.
Коли вже нарешті вони матимуть співочі дебати? Я от проголосую за Литвина, якщо він заспіває "Чьорниє глаза" краще за Королевську. Або не проголосую, не важливо, головне, щоб нарешті ділом зайнялись. Або хай за допомогою чу-ва-чі визначають спікера. Усі ж тільки виграють!
Тільки уявіть: країна прикута до телеекранів, реклама між раундами - мільйон гривень за секунду, коментатор пристрасно коментує: "І тут на останніх секундах візуально-психологічного двобою несподівано для усіх Ганна Герман викидає ножиці! Помилка Голуба, що протиставив їй папір, коштувала комуністам голови Верховної ради! Ви лише гляньте, регіони танцюють на кріслах! Такого фіналу ми ще не бачили!".
Та й, зрештою, нашо нам ото піднімати дупи, йти кудись в кабінки, псувати тонни папериків, декалітри чорнила, мільйони бюджетних коштів, мільярди нервових клітин? У кожного є мобілка. І телевізор. Подивився виступи кандидатів, а потім відправив цифру свого кандидата на короткий номер, і усе, гуляй!
Головне, щоб був пункт "проти всіх".
