Шокова евтаназія
Скільки б ми не втішалися з приводу руйнівного впливу американсько-європейських санкцій на господарку агресора, нам не слід забувати, що війна втягує і нас у кратер економічної кризи. Лише кілька свіжих цифр – уряд планує збільшити видатки на АТО на 12 мільярдів, при тому, що бюджет за перше півріччя 2014-го недоотримав 5 мільярдів...
Майже стовідсотково, нас чекатиме шокова терапія, коли бойові дії на Сході вщухнуть. Тобто, чергова порція негараздів, причому у таких масштабах, які досі не наснилися навіть у найжахливіших мареннях. Якщо, звісно, відшукаємо доморощеного Бальцеровіча. Бо астрономічні вливання, обіцяні союзниками з ЄС і Штатів навряд чи залатають усі дірки нашого й без того дірявого лантуха.
Британські дослідники кажуть, що у Росії та Латвії, які не надто переймалися „делікатністю” суспільних змін у 90-х минулого століття, смертність дорослих чоловіків зросла ледь не на 50 відсотків. Загалом, висновують знавці, у країнах Східної Європи останнього десятиліття ХХ віку можна було запобігти передчасній смерті одного мільйона чоловіків працездатного віку. І це – найбільший докір американцю Джефрі Саксу, який пропагував тоді так звану „шокову терапію”. Правда, пізніше він виправдовувався, зокрема, стосовно Росії: "Це не шокова терапія. Це злосна, навмисна, добре обмізкована акція, що мала за метую широкомасштабний перерозподіл багатств в інтересах вузького кола людей". Боюсь, що ці рефлексії Сакса стануть актуальними і для поствоєнної України.
Гадаю, не варто переконувати, що така загроза є, попри конфлікт на Сході, найповажнішим викликом Україні. Вже 2008-го тодішній голова Національної ради з охорони здоров’я професор Микола Поліщук заявляв, що Україна є першою у світі за темпами вимирання населення. 5 мільйонів українців не стало за останні півтора десятка років і оця "надсмертність" притаманна людям працездатного віку.
То було у мирні часи. Зараз ситуація лише загострюється: число загиблих в АТО, за офіційною статистикою, вже перевалило за півтори тисячі, а скільки ще людських життів зжере молох війни? Скільки помре передчасно, не витримавши нервової напруги у глибокому тилу?
Звідси – запитання. Зокрема, про вартість людського життя в країні, де ця категорія ніколи серйозно не обговорювалася, ба більше, – досі замовчувалася. Зараз про неї не говорити неможливо, ба – навіть злочинно, оскільки йдеться про реальні втрати, дуже часто невиправдані, спричинені байдужістю, непрофесійністю, а – почасти й злим умислом певних кабінетних «полководців». За моралізаторством політиків часто приховується насправді цинічне нехтування глибинним сенсом ціни кожної з жертв новітньої катастрофи, пріоритети іншого порядку, зокрема, власний зиск і власна політична перспектива. Визначати реальну вартість життя українця нині, на жаль, можуть лише ті, хто ним ризикує і хто готовий покласти цей дар як офіру за високу ідею незалежності. І аж ніяк – за те, що собі міркують у далеких столицях... Бо, як написав недавно Габріель Альбіак, правда, про Ізраїль, "старі європейці ненавидять цих людей, які уперто намагаються і далі жити як вільні люди, у традиційній демократії. Вмираючий старий континент проклинає тих, хто захищає його спадок. Він хоче бути рабом".
Ігор Гулик, головний редактор "Львівської газети"