Східне крутійство
Україні знову пропонують співпрацю, але форма цієї співпраці схожа на ерзац наших мрій. Тому, власне кажучи, я б не акцентував на тому, що написано у документах, а на тому, чому раптом у Брюсселі вкотре виникла ідея переформатування стосунків із сусідами.
Причин кілька, і первинно польсько-шведська ідея симпатій до України зокрема, трансформувалася через існування цих причин у спосіб з’ясування внутрієесівських стосунків, ба більше – в інструмент вирішення внутрішніх проблем для країн, що вважаються важковаговиками Унії. Коли полюс упливів Євросоюзу базувався в Парижі, то там не згаяли час і задекларували створення Середземноморського союзу. Коли епіцентр подій в Старому світі змістився на Схід (конкретніше – до Праги), тут скористалися моментом для підписання „Східного партнерства”. Такі „мандрівні столиці” дають нагоду підозрювати, що ЄС – цей зразок стабільності та міщанського добробуту, насправді сповнений конкурентної боротьби і прихованих конфліктів, і щось схоже на гавелівську вимогу „щирості”, – тут нереальне.
Тобто, йдеться про те, що подаючи руку Києву, обіцяючи йому невиразні, геть ефемерні преференції, які, либонь, загубляться у кабінетах єврочиновників, наші партнери плекають надію на власне вивищення серед євроспільноти, а не розділяють з Україною її клопоти і сподівання.
Колись на одному із вітчизняних телеканалів Надзвичайний та Повноважний Посол Республіки Польща в Україні на запитання, коли ж нам „світить” перспектива членства, сказав, що ось щойно за три роки Варшава головуватиме в Унії, тоді... Тепер президентом ЄС є Дональд Туск, і... знову обіцянки, обіцянки, обіцянки...
Однак якщо для європейських бюрократів „папір все витримає”, то для України вони готують конкретні зобов’язання і вимагають конкретних гарантій. Міркую, що тут закопано пса майбутніх непорозумінь, оскільки хто в Києві може щось гарантувати, якщо країна залишається на розпутті. Позаду - Москва зі „щирими” обіймами терористів, з проектами «Новоросій», з багатотисячною армадою, готовою до вторгнення. А Європа також кличе – недокличеться, тільки якось дивно, як у приповідці про вчорашній борщ.
Цікаво, що за дотриманням українських зобов’язань у Брюсселі пильнують ретельно. І найменший огріх карають знову ж таки непевністю перспективи. Мовляв, не впоралися: залиштеся на повторний курс. Насправді іноді це свідчить про невправність і нещирість „вчителів”.
