«Рим сказав…»
Отже, як писав св. Августин, «Roma locuta ext; cаusa finita» («Рим сказав, питання закрите»). Перестороги гаранта можна зрозуміти: по-перше, мотивом Порошенка була банальна людська потреба «перестрахуватися» перед ймовірними несподіванками; по-друге, наше МЗС, мабуть, врахувало розголос, спричинений, не приведи господи, негативним результатом першої спроби конституційних змін, який йшов би урозріз із деклараціями президента та особливо прем’єра (за океаном) і, либонь, мають визначальне значення у перспективах України вистояти у війні. І, по-третє, Порошенко продемонстрував, так би мовити, суб’єктивний чинник: очевидне бажання бути причетним до найменшої дрібниці у владних коридорах.
Але… Як тоді бути з демократією? Таке запитання обов’язково лунатиме, і не тільки з лав опозиції, яка вчора таки проголосувала за конституційні зміни, а завтра використовуватиме все на власний штиб, але й у середовищі «рафінованих лібералів», які схильні поділяти цінності Майдану, не втомлюючись, однак, вказувати на дитячі хвороби її повсякденної практики. А де розподіл владних повноважень? – питатимуть правники і конституціоналісти, резонно натякаючи на те, що президент фактично береться керувати коаліцією.
Без сумніву, ніхто не зазіхає на конституційний президентський пріоритет визначати зовнішню політику держави. Ще більш очевидним є непоодиноке подивування українців різнобоєм оцінок, а тим паче, формулюванням різнокаліберними держчиновниками стилю і векторів поведінки України на світовій арені. Однак є на те рада, і дуже проста: перед тим, як озвучувати позицію, її «мегафон» мав би мати за собою узгоджене рішення усіх, причому таке, яке б містило не тільки приватні думки впливових осіб, але й, бажано, думку аналітиків та фахівців.
Мені скажуть, що нині доводиться реагувати на непередбачувані обставини, які виникають фактично на голому місці, і часу для мізкування, аналізу, як правило, обмаль. Але навіщо тоді велетенська армія радників, працівників аналітичних центрів з гучними назвами, у яких обов’язково присутні епітети «глобальний», «стратегічний» і таке інше?.. І де, зрештою, плід їхньої праці – вітчизняна зовнішньополітична доктрина, погоджена зі всіма політичними силами, серед них і опозиційними? Доктрина, яка мала б стати замінником отого «Рим сказав…»?
Йдучи шляхом пана Порошека, ми наштовхнемося на «хрущовщину», коли президент змушений буде безпосередньо керувати посівною кампанією у кожному окремо взятому фермерському угідді, бо від його мудрих настанов залежатиме частка України у світовому валовому виробництві зерна. Це вже не демократія і, далебі, не «національний інтерес». Це – волюнтаризм і свавілля, потурання лінощам і безвідповідальності «державних людей», які утримуються на кошт громадян, аби бодай трохи вживати «сіру речовину» за призначенням, для користі загалу, а не для своєї власної наживи і безпеки перед вищим начальством.
