Регіональний розвиток України: коли політика перестане бути обмеженням?
Державна незалежність кінця двадцятого сторіччя створила багато “швидких” бізнесменів та сприяла зростанню багатства без особливих клопотань. Зв'язки, трохи підприємницької вдачі та відсутність моральних принципів стали базою для переділу сучасної України. На сьогоднішній день регіональні канали, газети, заводи та підприємства, права та переваги — це привілеї влади, заснованої переважно на капіталі та економічному впливу. Основна маса населення, яка звикла до радянської п'ятиденки, низьких витрат, неможливості будь-якого впливу на ситуація в державі та вірити телевізору, вдалий виборець при невеликих комунальних вкладеннях у добробут міст та районів у досить показовий спосіб.
В цих умовах регіональна політика — це комфортна ширма для економіки, яка майже нічого не виробляє та досить жорстко вміє придушувати ринкову конкуренцію. Основне мистецтво — заважати розповсюдженню справжньої аналітики про стан речей за рахунок її дискредитації та грі фактами, як це полюбляють у політиці. Наука стала занадто важкою для розуміння та сприйняття, академізувалася та відокремилася від суспільства, а громадська думка дуже сприятлива до скандалів та анархічно критична до будь-яких суспільних процесів окрім тих, що несуть безпосередній, прямий, миттєвий та персональний достаток.
Таким чином регіональна економіка — це плацдарм, де за відсутністю громадських позицій відбуваються ніким не помічені процеси, цікаві лише найактивнішим громадянам, яких серйозно не сприймає ані апатичне суспільство, ані політичні групи.
Чи є якийсь вихід з цієї дилеми? Суспільство повинно прокинутися та почати діяти. Перший етап значно складніший за другий, так як науковці, активні та освічені люди без кінця обговорюють можливі шляхи виходу з суспільної кризи, але досі не знайшли ідеології та платформи, яка б об'єднала селян з офісними клерками, бізнесменів з художниками, студентів з пенсіонерами. Ми всі хочемо достойного життя, але у нашого суспільства немає досвіду самоорганізації, немає суспільної довіри, яка б дозволила довіритися один іншому, не чекаючи страшних “американських” агентів, які поширюють розбрат та заворушення, щоб просто дестабілізувати країну.
Отже добробут країни починається не з Верховної раду, а з малих сельских та міських рад, з кожного куточку нашої країни, де показує лише три канали і де не кожен день є гаряча вода. В кожну хатину має прийти почуття гідності та розуміння, що кожен з нас має силу, змінити наше життя, наш двір наше місто. Ми маємо навчитися будувати невеликі організації та демократичних засадах, що будуть провідниками наших проектів, наших ідей, нашої думки. Тільки таким чином ми можемо зробити нашу країну — справжньою оселею, до якої можна запрошувати гостей.
