RSS
CУСПІЛЬСТВО БЛОГИ

Реформа форми. Національній поліції два роки

У моєї Фейсбук-стрічки цілий день інформаційне похмілля від п'ятничного дня поліції (4 серпня, - ред.). Через кожних два пости - світлини, на яких посміхаються молоді та красиві хлопці і дівчата у стильній формі.
Реформа форми. Національній поліції два роки Фото: pl.com.ua

Старші люди пам’ятають абревіатуру ППС (патрульно постова служба), яка і досі викликає змішане почуття огиди і зневаги. А надто у тих, хто в далекі дореволюційні часи відносилися до нонконформістської молоді. Звісно, тут доречно буде зазначити, що серед тодішніх патрульних зустрічалися і хороші розумні хлопці, бо такі категоричні узагальнення звучать несправедливо. Відтак уточню: розумні і порядні хлопці серед ППСників безперечно зустрічалися, але не мені.

Усі мої спогади про ППС якісь абсурдні і сюрреалістичні. Ніби "Процес" Кафки, екранізований режисерами серіалу "Мєнти". Пам’ятаю як з подругою їхали на море. Посеред подорожі в якомусь з міст не було квитків на потрібний потяг. Надворі глупа ніч, наступний поїзд удосвіта. Зал очікування вщент наповнений сонними людьми, більшість – студенти із наплічниками. По периметру поважно походжала велика благородна вівчарка з двома патрульними. Замість стати зразковими петеушниками у рідному райцентрі, вони, як герої пісні Обломова, пішли в міліціонери. Помітивши, що хтось засинає, патрульні підходили і брутально будили. Могли штурхнути чи гукнути: "Ееее, нє спать". За кілька годин ці каральні привиди совка у фуражах і квадратних сорочках розбудили і нас. "Чому ви це робите", - питали ми розгублено. "Спать в залі ожиданія не положено", - казали патрульні.

Ще пригадується, як з друзями сіли на траві у парку. Це зараз там можна стелити каремати і їсти-читати-спати. Раніше, паркові газони з нестриженою травою були відкритими лише для собак, що справляють нужду. Не минуло і десяти хвилин, як до нас підійшли представники патрульної субкультури на ім’я Миша та Гриша і безпорадним суржиком наказали забиратися з "газону". Інакше "визовєм наряд". "У Європі всі сидять на траві", - ображено казала я. "У вас єщо і трава єсть?", - обурювалися гриша-миша і наказували вивернути кишені.

Якби тоді мені хтось сказав, що вже за кілька років їхніх наступників люди називатимуть "няшками" і робитимуть з ними селфі, я б справді не повірила. Але зміни відбулися і українське суспільство у досить швидкі терміни зробило крок від ненависті до любові. Принаймні патрульні на вулиці більше не викликають ні зневаги, ані страху.

Міг би бути гарний гепі-енд для святкового блогу, якби ми всі не куштували поліцейський мед, в якому дьогтю не ложка, а добре відро.

От, наприклад, обікрали у потязі мою знайому. Поліцейські, склали протокол та навіть вичислили, хто поцупив речі і на якій станції вийшов. За квитком, залишеним у провідника, дізналися ім’я та прізвище негідника. "То коли його знайдуть?", - з надією спитала копів моя наївна знайома, що передивилася "Шерлока". "Місяця через два, але вже без Ваших речей", - ввічливо та приязно відповіли їй копи. І пояснили: кілька тижнів займе лише процес визначення, який відділок братиметься за справу, адже крадіжка трапилася у потязі, що рухався». Доки бюрократичний футбол триватиме, крадій, звісно, встигне розпродати її цінні речі.

Або інший випадок, що трапився із моїм колегою, точніше його нареченою. Її збив автомобіль. Водій, залишив авто на місці ДТП і втік. Дорогою загубив техпаспорт. Поліція приїхала, приязно і ввічливо склала протокол, записала дані водія-втікача. І все. Минуло півроку, маючи на руках усі явки і паролі, зловмисника так і не знайшли.

Третій (і, обіцяю, останній у цій розповіді) гіркий приклад трапився зі мною. Нещодавно робила розслідування про чорний ринок бурштину в Україні. У процесі всі члени знімальної групи очманіли від того, як відкрито і цинічно бариги торгують надрами, розорюючи ліси. Назвавшись бізнесменами, домовилися про зустріч з одним таким персонажем. Попередили поліцію, щоб на місце прибули оперативники. "Нехай спочатку скоїть злочин, а ми вже його спіймаємо постфактум", - ввічливо і привітно відповіли у поліції. Відтак, бурштин ми купили і навіть зняли процес на відео. Згодом викликали копів і разом із заявою віддали дорогоцінне каміння їм. Минуло три місяці. У нас навіть не взяли відео події. Барига і далі торгує надрами.

Я впевнена, що у багатьох читачів і читачок за два роки Національної Поліції з’явилося чимало власних, як хороших, так і поганих історій про її роботу. Я із вдячністю погоджуюсь: те, що вчорашніх ППСників перевдягли і навчили розмовляти (або вигнали під три чорти) – це велике досягнення моєї країни. Але на реформу воно якось не тягне. Бо поліція не зводиться до самих лише патрульних. А запити громадян – до селфі.

Підписуйтесь на iPress.ua в соціальних мережах Twitter, Facebook та Google+. Будьте в курсі останніх новин. Якщо ви помітили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter, щоб повідомити редакцію
Розкажіть друзям!

Читайте новини також російською мовою.

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ
НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

КОМЕНТАРІ (0) +

Додати коментар

07 08 2017 15:13
МЕДІА
iPRESS РАДИТЬ
СТАТТІ