Приховані мотиви європейської прихильності до України
На початку головування Литви в ЄС, прибалти заявили, що одним з пріоритетних завдавань для них, стане підписання з Україною угоди про асоційоване членство з Європейським Союзом. Тоді мало хто сприйняв дану ідею з ентузіазмом і мабуть тільки відчайдушні оптимісти вірили в підписання даної угоди.
Як відомо, Брюссель висунув перед Києвом ряд вимог щодо можливого підписання угоди:
З самого початку було зрозуміло, що Віктор Янукович з соратниками не піде на згубні для себе кроки і не виконає умов. Та як не дивно, ЄС, який завжди гордо зачиняв двері перед носом України, почав йти на поступки і почав скорочувати кількість вимог з 19 до 11. Звичайно ж було забрано найбільш гострі для української влади вимоги, і постійний представник України при Європейському Союзі Костянтин Єлісєєв вже встиг похизуватися, що офіційний Київ впевнено йду до успіху: «Процес йде, ми наполегливо працюємо. За нашими підрахунками, ми досягли різного роду прогресу у восьми з одинадцяти сфер, які чітко визначені у висновках Ради міністрів Євросоюзу в грудні минулого року і в підсумковій заяві Саміту (Україна-ЄС)».
Як пише "Коммерсантъ-Украина", серед іншого зникло й прізвище екс-прем'єра Юлії Тимошенко. З переліку пунктів також забрали проблему вибіркового правосуддя, так само українська сторона відмовилась змінювати виборче законодавство.
Ганнес Свобода, голова фракції Прогресивного альянсу соціалістів та демократів у Європарламенті (політичної сили, що тісно співпрацює з Партією регіонів) у інтерв’ю Deutsche Welle натякав, що питанням Юлії Тимошенко можна зайнятись і після підписання угоди з Україною… Отже питання щодо звільнення Юлії Тимошенко, яке донедавна було одним найбільш обговорюваним і згадуваним в європейських ЗМІ несподівано відійшло на другий план і стало не таким вже і важливим, як і загалом вибіркове правосуддя, корупція і т.д. Отже, чому Європейський Союз переступає через власні принципи щоб зблизитись з Україною?
Найбільш ідеалістичні люди мабуть скажуть, що європейці нарешті зрозуміли, що Європа без України – це не Європа і вирішили нам допомогти. Насправді в таких твердженнях є доля правди, якщо розглядати ситуацію з точки зору геостратегії. Європа, яка переживає не легкі часи і зазнає поразок в боротьбі з кризою в Греції, Іспанії і т.д. повинна продемонструвати жителям якусь перемогу, і Україна цілком вписується в такий сценарій, мовляв «Ми розширюємо ЄС, поширюємо наші цінності і ми все ще бажані для усіх». Та чи не надто великі ставки і ризики лише задля демонстрування правильного вектору розвитку ЄС? Думаю питання риторичне.
Несподіване бажання з боку ЄС бачити Україну поруч застало зненацька усіх. Чого лише варта абсолютно неадекватна реакція Кремля, який був абсолютно неготовий до такого розвитку подій і гарячково почав закривати кордони для українських товарів, викликавши лише ще більше небажання українців зближуватись з Митним Союзом.
Як це не дивно, але несподівана зміна думки ЄС щодо перспектив співпраці з Україною співпадає з різким бажанням України розпочати диверсифікацію енергоресурсів. Як показує практика, Європа готова закривати очі на усе, якщо справа стосується власної енергетичної безпеки. Донедавна ЄС намагався євроінтегрувати Туреччину, яка могла би дозволити Брюсселю зменшити залежність від Москви. Проте офіційна Анкара вирішила зробити ставку на регіональне лідерство, що практично нівелювало шанси Брюсселя отримати доступ до турецьких ресурсів. Відкриття для світу сланцевого газу змінило позиції багатьох країн у світі. І хоч окрім США, поки мало хто може похизуватись вдалим видобутком цього енергоресурсу, виявилось, що Польща та Україна надзвичайно багаті на сланець. В Україні перспективними газоносними районами є Юзівська та Олеська площі, за деякими оцінками запаси становлять 7 трлн. кубометрів, що не могло не привабити такого енергоспоживача як Європейський Союз.
Як не дивно, але зміна позиції щодо України з боку ЄС, співпадає з рішенням України дозволити компанії Shell та Chevron розпочати розробку українських родовищ. Варто зазначити, що компанії Shell уже дали зелене світло для розробки Юзівського родовища, а компанія Chevron нарешті дочекалась дозволу від Івано-Франківської обласної ради на розробку Олеського родовища. Вигода у дружбі з Україною виглядає все більш перспективною, адже уже є готові газопроводи по яких можна буде постачати новий ресурс і сторони матимуть що запропонувати одна одній. А коли вже мова зайшла про можливу фінансову вигоду для європейців, то усе інше видається уже не таким важливим.
Звичайно ж енергетичний фактор не є єдиним щодо зміни політики ЄС до України, проте мабуть дуже важливим, адже одночасність цих подій, разом з гарячковою реакцією Росії як мінімум викликає підозри.
