ПРОчитання

Думка перша: про електронні книжки.

Електронні книжки, безперечно, мають низку переваг – вони зручно вміщаються у маленьку дамську сумочку і вміщують у себе цілі бібліотечні полички. У цих легесеньких ґаджетах можна знайти все: класику, майже класику, талмуди наукової літератури, професійні тексти різної складності, фіки, белетристики та іншу «інтелектуальну жуйку».  Вони зручні для подорожей, для читання у транспорті та чергах в держустанови. Вони абсолютно відображають стиль міста і пасують до нього, ніби вдалий аксесуар, додатковий акцент, без якого образ не був би довершеним. Однак, у таких книжках не зробиш кольорових закладок, не попідкреслюєш найулюбленіші місця, до яких потім повертаєшся знову і знову, не залишеш коментарів, нотатків та роздумів на стікерах.  Вони не шелестять під пальцями і не мають запаху. Вони не смакують – ні до кави з шоколадом, ні до чаю зі штруделем. Електронні книжки – це casual – зручний і щоденний,  паперові – це elegance – витончені, доречні і для тих, хто тямить.

Думка друга: про смакування.

Книжка «смакує» менше, якщо немає когось  з ким би можна було розділити її певні кавалки і випадкові текстуальні відкриття. З ким можна було б «розжувати» особливо вдалий мовний зворот, дотепно дібране порівняння, відшукати прихований зміст. Тоді залишається лише носити це в собі, чи нотувати, чи постити десь у соціальних мережах з надією вишукати випадкового однодумця, когось, хто опиниться з тобою у одному літпросторі  і зможе поділитися з тобою чимось смачним навзаєм.

Думка третя: про читання вголос.

Є тексти, які приречені звучати. Вони мусять бути вимовленими, прочитаними не про себе, бо інакше вони не відчуваються, не засвоюються, не чуються, зрештою. Ці тексти з тих, що розділяються принаймні на двох. Вони змушують до тої особливої інтимності – читання вголос.
Є щось сакральне у цьому ритуалі  - читати для когось, ставити наголоси і акценти, інтонувати. Демонструвати комусь своє сприйняття і розділяти його з кимось. Читання книжок вголос, особливо улюблених книжок,  зближує, народжує нові таємниці, відкриває у читцеві нові, приховані риси.

Осінь, найкраща пора для звучання й відвертості. Читайте одне одному – розкривайте свої таємниці.