Про недоцільність експериментів
Так у Росії з’явився дивакуватий покруч «суверенної», «керованої» демократії, який мав би, з одного боку, заспокоїти обнадіяний певним сурогатом реформ світ, а, з іншого, – укоськати розмаїті політичні середовища, які не вміють правити країною без насильства, цензури і контролю спецслужб. Завершилося все квазіфашистським путінським режимом. Але якби ж то завершилося! "Справа у тому, що тепер персональны ризики Путіна дуже високі, - роздумує Сєргєй Гурєв. - Коли ви створюєте загрози власності і свободі дуже багатих і могутніх людей (навіть якщо вони зобов'язані вам своїм багатством), то ви стаєте для них проблемою життя і смерті. Така ситуація довго не триватиме. Вона стала надто небезпечною для Путіна, і для його особистого оточення. І саме в цьому була стратегічна помилка з Україною".
Послуговуючись епітетами зі стелі, можна претендувати на роль винахідників «свого шляху», наполягаючи на національній специфіці, менталітетові, особливостях історичної традиції.
Україна, упевнений, минула цей відтинок освоєння термінів значно раніше від своєї сусідки. У нас також були спроби «третього шляху», кілька привселюдних пологів так званих «третіх сил». Перша, що приходить на пам’ять, то «Вперед, Україно!» часів Мусіяки, відтак «третім» захотів бути Олександр Мороз, змагаючи за крісло Президента перед другою каденцією Кучми. Але на тому, видається, й сталося…
Тепер маємо «проблему Тимошенко». Після її загадкового лікування в «Шаріте» і повернення в Україну, я дістав зі своїх конспектів ледь не апокаліптичну статтю Станіслава Бєлковского «Інша Україна». Відомий політолог вже тоді, років з вісім тому, дійшов висновку, що після другого пришестя Юлії Тимошенко в Україні переможе «харизматичний режим», тобто харизматична демократія, «де все визначає воля лідера, як би не називалася формально його поточна посада».
Я не акцентуватиму увагу на наслідках такої трансформації за Бєлковскім, зауважу лише, що вони направду убивчі. Тільки от є кілька зауважень, оминати які, як на мене, не варто.
По-перше, Україна мала вже справу з харизматиком, таким був, принаймні, на початку свого правління Віктор Ющенко. Не думаю, що відсутність харизми цього лідера на лівому березі Дніпра суттєво позначилася на конкретних його практичних кроках. У результаті від харизми залишилося геть мало, якихось 2 відсотки симпатій колишнього електорату…
По-друге, Тимошенко повернулася в зовсім іншу країну. Її харизму можна було наочно спостерігати під час першої появи на Майдані. Ба більше, за час перебування ЮВТ у Качанівці та Харкові спільнота хоч-не-хоч, але мала змогу докладно і дуже ретельно проаналізувати її минулі кроки і дійти до певних, не надто втішних для самої екс-прем’єрки та її затятих адептів висновків.
По-третє, після Майдану, який, - самозрозуміло, - стояв не за лідерів, а за країну, суспільство породило неймовірну кількість самоорганізованих середовищ, із своїми пріоритетами, цілями та лідерами. Причому ці сили організовувалися «знизу», а їхніми провідниками ставали не вмілі балакуни і харизматики, а ті, хто доволі часто реально вів їх під кулі або ж ухвалював адекватні ситуації рішення.
Тому, навіть у випадку третього пришестя Тимошенко в Україні міцнітиме демократія. Без жодних епітетів. Така, як є. Єдине, у чому мав рацію пан Бєлковскій, так це у тому, що «тієї України, яку ми звідали в останні три роки, можливо, більше не буде. Буде інша країна».
Ігор Гулик, головний редактор "Львівської газети"
