Позаплановий Армагеддон
Коли Яценюк (попри всю повагу до нього як прем’єр-міністра) починає розповідати про армагеддон, який може розпочатися після його відставки, мені стає некомфортно. Не від запланованої нам незавидної долі, а від того, що відповідальний політик мав би знати, що не всі такі наївні, як він те собі гадає. Процедура відставки чітко виписана у чинних законах, і Яценюк нікуди не піде, поки його «не підуть» депутати. І якщо він направду державник, то мав би довести затіяне до закономірного фіналу, до чого власне й закликає у власному FB і у Савіка Шустера.
Колись, ще за Ющенка його брат Петро, відомий християнин і шанувальник вітчизняної минувшини, дав інтерв’ю одному із інтернет-видань. Мені воно запам’яталося, попри банальності на кшталт того, що «комуністична ідея… привид Антихриста». Бо далі почитуємо: «Комуністичне суспільство – це суспільство, яке готує людство до приходу Антихриста. Я думаю, що нас очікує кінець світу. Не знаєте, то почитайте Біблію, читайте Апокаліпсис – Івана Богослова, до речі». Дослівно… Отже, «червоні» на партзборах готували своїх членів та член кинь до Армагедону. Цікаве відкриття…
А зараз перед очима постали кілька біл-бордів на Топольній у Львові, на яких невідомий замовник звелів написати велетенськими літерами моторошні цитати акурат з Іванового «Одкровення».
Три пазли складають певну картину того, що відбувається насправді. Насправді нам вкотре намагаються задурити голову тим, що відхід від влади певної особи настільки значущий і фатальний, що його наслідки надаються до порівняння лише зі вселенською катастрофою. Чим же тоді відрізняється вітчизняний політикум від сусідського, що молиться на ВВХ і пророкує смерть Росії після його відходу? Насправді прихильники політичних day of doom спекулюють на людських фобіях і людській вірі, силкуючись здобути сумнівні дивіденди або ж нагадати призабутих персонажів. Насправді прагнуть зродити у нетрях свідомості, збаламученій нескінченним ланцюгом суспільних змін, криз, особистих невдач і, можливо, навіть крахом надій, нездорову асоціацію про «диявольську суть» чинної влади.
Я не кажу, що вона, ця влада, свята, біла і пухнаста. І далекий від думки про її богообраність. Влада як влада, та, на яку наразі заслужили ті, хто її обирав. До слова, заслужили і перед Богом… І вона мине, і після її відходу будуть спроби пророкувати «кінець світу».
Але він, апокаліпсис, насправді прийде тоді, коли ми всі повіримо його «пророкам», коли увіруємо, що тільки месія, вождь, лідер, «батько нації» здатен полагодити наші проблеми – зупинити війну одним помахом пальця, компенсувати безгрошів’я, виселити за місто сварливих сусідів, виховати неслухняних дітей. Якщо поведемся на таке, тоді вже раджу брати рядно і рушати на цвинтар.
А наразі – жити. Бо ніхто не подарує нам зайвої секундочки на цій землі. Навіть найкрутіший політик.
Ігор Гулик, головний редактор "Львівської газети"
