Отаманша Юля
Тимошенко дивує... Їй би направду бути «вічною опозиціонеркою», таке амплуа цілком виправдовувало б її вчинки. Цього разу ЮВТ змінила косу на розкуйовджене вітром волосся «отаманші», але лаври Марусі Соколовської їй навряд чи дістануться. Та незбагненна жінка, закинувши шкільні конспекти, воювала за Україну власноруч, тримаючи під орудою понад тисячу суворих чоловіків. І загинула героїчно, жодного разу не давши слабинки, не ховаючись за чужі спини.
Тимошенко ж звикла загрібати жар чужими руками. Презентуючи учора «штаб національного опору» (базований на... виборчому штабі її, як кандидатки у президенти (!), вона виставила поперед себе справді авторитетних у колах силовиків та аналітиків осіб. Як складеться їхня подальша репутаційна історія – покаже час.
З іншого боку, - це ж диво дивне. Лідер владної партії, яка контролює усі ключові посади в державі, - декларує створення «альтернативної армії». Альтернативної до чого/кого: головнокомандувача (першого свого партзаступника), міністерства оборони (його глава призначений головнокомандувачем), МВС (яким керує давній соратник ЮВТ)? Де тут альтернатива? Радше – піар, який, цілком можливо, може мати більш далекоглядну мету, ніж укоськання сепаратизму на Сході.
Це – звісно, проблема Юлії Володимирівни та її кріейторів. Але чому виборчі клопоти навіть дуже поважного зазіхача на президентський фотель, яким, без сумніву, вважає себе сама Тимошенко, повинні переймати усі силові структури, яким і без того роботи вистачає? Чому розшарпаній, роздраєній країні, яка намагається прийти до тями після трагічно-переможного Майдану, яка пробує нарешті вибудовувати стосунки з цивілізованим світом і зустрічає там визнання та співчуття, повторювати «отаманщину», пройдену у не менш драматичний період нашої короткочасної державності минулого століття?
"Передвиборча кампанія має бути вільною від пропагандистської глупоти, - зауважує Мирослав Маринович. -
...Варто врахувати, що виборець подорослішав, і його вже не купиш, як конкістадори індіанців, блискучими ідеологічними брязкальцями".
Та, гадаю, справжній задум ЮВТ полягає не у придушенні сепаратистського заколоту «колорадів» на Донбасі. Її преторіанці, - якщо, звичайно, лідерці БЮТ удастся згуртувати (не без допомоги адмінресурсу) серйозну силу, можуть бути використані проти... нинішніх конкурентів Юлії Володимирівни на виборах.
Скажете, надто вже фантастичний сценарій? Аж ніяк. ЮВТ вміла дивувати усіх своїми несподіваними ходами. І не забуваймо Бєлковского, якого я вже цитував не раз і не двічі. «Вічним паливом Тимошенко була помста».
В умовах напіввійськового стану і зовнішньої загрози дуже легко оголосити будь-якого «ворогом народу», а маючи для цього певні силові важелі, "полагодити" проблему. Якщо розвиток ситуації вказуватиме на неминучу поразку ЮВТ у виборчих перегонах (що навіть ду-у-же ймовірно), то чому б не застосувати принцип «Батьківщина у небезпеці». І цього разу справді у небезпеці виявиться «Батьківщина», точніше, її невгамовна лідерка.
Судячи із задуму «національного опору», його підрозділи мають бути створені у кожному регіоні країни. Не знаю, чи дійде до їх фактичного застосування у військовому конфлікті з російським агресором, але для досягнення політичних цілей вони цілком годяться.
Не питайте мене про історичні алюзії, що обов’язково виникають з цього приводу. Дехто теж у минулому столітті починав з партійних «штурмових загонів». Боюся накликати біду...
Ігор Гулик, головний редактор "Львівської газети"
