Особливості ринку праці

Початком становлення ринку праці в Україні є ухвалення Зако­ну "Про зайнятість населення", що офіційно визнавав існу­вання у країні безробіття. Формування національного ринку праці відбувалося по­вільно й суперечливо. З одного боку, для людей відкрилися нові можливості для само­реалізації, з другого — з’явилися нові проблеми, насамперед пов’язані з різким зниженням попиту на робочу силу, появою безробіття. У життя пересічного українця безробіття ввійшло як наслідок системної економічної кризи, як невід’ємна складова рин­кових реформ. В Україні на сьогоднішній день проблема безробіття є досить актуальною і маловивченою.

Негативною рисою ринку праці України є вимушена неповна зайнятість, або приховане безробіття. Його існуван­ня зумовлене надлишком робочої сили, потрібної для виробництва конкуренто­спроможної продукції. 
На сьогоднішній день однією з проблем є дисбаланс між потребами ринку праці й сучасним станом освітньої підготовки. Спочатку держава витрачає зайві кошти, навчаючи студента за спеціальністю, що не користується по­питом у роботодавців, а потім перенавчаючи того ж випускника, який стає на об­лік у центрі зайнятості. Упорядкувати ситуацію можна лише за умови формуван­ня, з урахуванням потреб ринку, держзамовлення на фахівців, встановивши чіткий зв’язок між ринком освітянських послуг і відповідною потребою у спеціалістах різ­ного рівня кваліфікації. Перш за все потрібно пов’язати підготовку спеціалістів із кон­кретними замовниками, підприємствами, організаціями, де планується їх праце­влаштування. Також неприпустимим є те, що на ринку праці висококваліфікованих працівників використовують на робочих місцях, де не потрібно значної професій­ної підготовки. Крім того, державні кошти втрачаються на перенавчання спеціа­лістів замість пошуку відповідних їх фаху й освіті робочих місць.

Досить цікавим є те, що збільшення кількості робочих місць в українській економіці протягом 2002-2005рр. досягалося шляхом розширення сфери самозайнятості та малого бізнесу. У 2005 році 40% робочих місць було створено у сфері самозайнятості, і лише 20-25% у економічній діяльності, пов’язаній з високими технологіями. 
Аналізуючи тенденції, можна дійти висновку, що заходи, вжиті для подолання безробіття, пере­важно сприяли його пом’якшенню, а не усуненню основних причин, що його продукують. Другим висновком є те, що українське безробіття з цик­лічного за характером перетворилося на структурне, Вже сьогодні поряд з безробітними на ринку праці існують численні вакансії, замістити які досить проблематично. Можна передбачити, що в перспективі загальний рівень без­робіття в Україні залишиться помірним, тоді як невідповідність робо­чих місць та робочої сили зростати­ме.

Реальною противагою безробіттю може бути лише система продуктивної зайнятості. Також слід звернути увагу на те, що останнім часом формуються негативні тенденції: 
- скорочується питома вага населення працездатного віку, зокрема осіб 30-44 років; 
- збільшення питомої ваги самозайнятих, що супроводжується скороченням питомої ваги найманих робітників та роботодавців. Наприклад, коли чисельність самозайнятих збільшилась з 9,6 до 15%, при цьому частка працюючих за наймом скоротилася з 87,5 до 83,6%; 
- складається нераціональна структура за видами економічної діяльності. 
Враховуючи особливості безробіття в Україні, можна виокремити деякі підходи до його обмеження. 
З боку попиту: 
— інвестиційна політика. 
При цьому створення робочих місць має відбуватись у високотехнологічних виробництвах, у сільській місцевості та у моноструктурних населених пунктах. 
— податкова політика. 
Прогресивним кроком став би перехід на пряме оподатковування сукупного валового доходу родини, як це прийнято в європейських країнах; 
— підтримка виробництва в моноструктурних містах, а також підприємств на стадії кризи замість того, щоб стимулювати міграцію населення з цих міст; 
З боку пропозиції: 
— упровадження єдиної інформаційно-аналітичної служби зайнятості; 
— удосконалення статистики робочих місць, виведення її з тіні; 
— підготовка робочої сили, кваліфікація і перекваліфікація працівників відповідно до потреб ринку праці i заявлених потреб роботодавці.