Нелюд

Але ми маємо справу з більш ніж прозорими історичними алюзіями, ніж забаганки «бацьки». Фюрер таки мав би перевернутися в домовині (якщо б така була), дізнавшись, що через 79 років після самогубства в бункері райхсканцелярії у столиці країни-переможця керуватиме його послідовник – Владімір Владіміровіч Путін.
ВВП, якого всі називають постсталіністом, насправді є постфашистом.

Про це більш ніж переконливо написав нещодавно у Der Spiegel Ян Фляйшхавер: «Можливо, ми не наважуємося провести правильні паралелі, бо вони нагадують нам про час, який, як ми гадали, залишилися назавжди позаду”. Партія „лівих” і деякі соціал-демократи в Німеччині вважають Путіна людиною в дусі радянських вождів, які завжди відстоювали ідею соціалізму. Але в основі лежить одна помилка: „Путін не посткомуніст, він постфашист».

А тепер про репліку Гьорліха. Насправді: у Путіна, як і у Гітлера, був свій Версаль – Біловезька пуща. Принизливий для Німеччини мир цілком асоціюється усвідомості російського верховоди з крахом СРСР. 
У Путіна, як і в Гітлера, були свої штурмовики – озлоблений люмпен, сформований Роммом в СА. Тільки у ВВП – цим озлобленим постсовковим люмпеном вміло маніпулюють підконтрольні ЗМІ, інтелектуали-реваншисти, неперебірливі шоумени і одіозні «майстри культури».

У ВВП є навіть свій Гьорліх – кількдесят незгодних на кшталт Макарєвіча чи Ахєджакової.

Путін – нелюд, він направду вивчав нас, «намагаючись бути схожим». Звідси його дивні мавпування – політ зі стєрхами, полювання на лососів та ведмедів, оголені торси. Кажуть, що дуче Муссоліні також полюбляв схожі фотосесії. Після них – цих ефектних трюків, тиражованих відтак телебаченням і нелюбим ВВП інтернетом, - рейтинг альфа-самця зростає, мов на дріжджах.

Але найдієвішим інструментом втримання влади для Путіна, як і для Гітлера, стала війна. Саме вона загострила дикі реваншистські пристрасті до межі, саме конфлікт з Україною виразно продемонстрував світові, що йому зарано забувати уроки минулого, що насправді сторінку фашизму не перегорнуто, що все слід починати знову. Серед іншого – й Нюрнберзький процес-2.

Бо власне, проти чого так озвіріло воювала путінська пропаганда у «мирний час»? Проти ототожнення гітлеризму і сталінізму. «Заради Бога, не порівнюйте «Божий дар» з яєшнею!». А що маємо на виході? «Данциг від нас забрали. Коридор анексувала Польща» (Адольф Гітлер, виступ у рейхстазі 1 вересня 1939 року). «І коли Крим раптом виявився вже в іншій державі, ось тоді вже Росія відчула, що її навіть не просто обікрали, а пограбували» (Владімір Путін. Промова перед Федеральними Зборами РФ,18 березня 2014 року).

У Гітлера і Путіна – навіть спільний міжнародний контекст. Його можна окреслити словами Едмонда Бйорка, процитованими у згаданому вже фільмі: «Для тріумфу зла необхідно лише те, щоб ніхто з хороших людей нічого не робив». Хіба чеченську різню Захід не проковтнув тихо, як колись Судети? Хіба анексія частини Грузії не відбувалася під несхвальне бурчання «цивілізованого світу», як і аншлюс Австрії? І лише Крим став для європейців та американців своєрідним «Глєйвіцьким інцидетом», за яким забовваніла перспектива глобальної війни.

Цей міжнародний контекст слід шукати і в чисто ментальній царині. "Наприклад, у Європі недопустимо бити жінок. Та Путін у цьому не вбачає нічого поганого. Європейці не можуть цього зрозуміти. Як і з Гітлером: вони не могли зрозуміти, що у нього на думці, - каже Адам Міхнік. - Те ж з Путіним. Я не можу йому довіряти. Я помітив, що Путін ніколи не дивиться в очі і що кожне мовлене ним слово — брехня... Саме поняття істини, розуміння того, що істина є прийняттям реальності, видається, для нього не існує". 
...Він справді «вивчає нас». Але ми ж то його вже розпізнали!

Ігор Гулик, головний редактор "Львівської газети"