Не клеїти дурня
Але мені видається, що чи не у кожному із низки парламентських фаворитів (їх не так вже й багато, бо участь решти викликає у бувалого голосувальника іронічну усмішку) «живуть» твердо переконані у тому, що сам електоральний акт є «здійсненням права вільного громадянина клеїти дурня і губити свою вітчизну». Амброз Бірс, американський письменник, журналіст, який дійшов цього сумного висновку, мабуть, має рацію.
Сучасний стан стосунків влади і громади, як не дивно, дуже влучно окреслив пастор-антифашист Дітріх Бонхеффер. «…Будь-яке потужне посилення зовнішньої влади (чи то політичної чи релігійної) вражає значну частину людей глупістю. Створюється враження, що це таки соціологічний та психологічний закон, - писав цей священнослужитель у час, коли більшість протестантських деномінацій Німеччини присягнули на вірність фюреру. - Влада одних потребує дурості інших».
Уже нині зрозуміло, що деякі з партій-кандидатів просто відбуватимуть номер, сподіваючись, що основну роботу буде зроблено у штабах, підконтрольних медіа, а також на виборчих дільницях, комісіях різних рівнів, себто – без участі головного гравця: народу. Гадаю, що носії схожих настроїв ризикують пост-виборчим розчаруванням. І не тому, що демократія в Україні сягла небачених досі стандартів, за яких і фальсифікації не можливі, і підкуп виборця став чимось екзотичним. Радше тому, що після Майдану-2 змінилася якість підходу спільноти до схожих ситуацій вибору. Ця зміна спричинена усвідомленням, що політика - це щось схоже на «угоду двох злодіїв, руки яких так глибоко загрузли у кишенях одне одного, що вони вже не можуть обікрасти третього нарізно» (знову до Амброза Бірса). Громада цілком і повністю розуміє, що навіть її свідомий вибір можуть перетворити на делегіматизований акт, замінивши його «політичним рішенням», що навіть за умов дотримання усіх процедур та правил, результати виборів будуть оскаржені і, мабуть, знайдеться суд, ухвала якого стане геть несподіваною для переконаної у своїй перемозі команди.
Але майбутні вибори, – саме через те, що завершаться конфліктно і неоднозначно, – дають шанс Україні збитися із маршруту «трьох сосен», запропонованого «елітою», позбутися недоброї традиції «виборів без вибору». Головне – не клеїти дурня, уважаючи, що рішення верхівки з якогось доброго дива має обов’язково перетворитися у доконаний факт. У цьому сенсі я все-таки радив прислухатися доЯценюка: "Разом ішли, разом зміщали Януковича, разом взяли на себе відповідальність, коли країна була повністю розвалена. Давайте достойно дійдемо до кінця разом".
Ігор Гулик, головний редактор "Львівської газети"