Набока був схожий на Джона Ленона
Рівно десять років тому 19 січня помер Сергій Набока. Журналіст. Дуже помітна постать для свого часу. Йому було 47 років.
Він належав до покоління журналістів, яке сформувалося і відбулося в другій половині 80- і 90- роках. До нашого покоління. Для більшості з нас поняття свободи слова – це настільки ж природно, як дихати повітрям. Коли її обмежують, то журналісти цього покоління відчувають це ледь не фізично.
Можливо, є сумна символіка в тому, що він помер саме 2003 року, коли починалася нова епоха – згортання свободи слова.
Я, як зараз, пам’ятаю його «Луканов», коли він бачив мене. Вже саме звернення звучало якось задушевно-іронічно. Він був дуже іронічною людиною. Навіть найсерйозніші балачки з ним налаштовували на веселий лад.
Не пригадую, коли з ним познайомився особисто. Але пам’ятаю, коли вперше почув це ім`я. Це було в студентські роки – 80-го або 81-го. Я прийшов до факультету журналістки університету імені Шевченка, де тоді навчався, і студенти напівпошепки сказали, що заарештували якогось Набоку. За поширення антирадянських листівок. Він, виявляється, вчився на старшому курсі від мене.
Я не тільки не належав до дисидентських кіл, але навіть не був наближеним до них. Був звичайним собі обивателем, хоча і бачив, що в країні робиться щось не те. Для таких, як я, поширення антирадянських листівок виглядало дивним дійством. За це дивне дійство він відсидів кілька років. Вийшов вже за часів перебудови.
В той час відкрилися шлюзи цензури і на нас линув такий потік нової інформації, котрий радянські люди не отримували за все своє життя. Тоді обивателі швидко перетворювалися на громадян, адже вони принципово переосмислювали власне життя і дійсність навколо себе. Сергій не міг не брати в цьому участь і з однодумцями утворив Український культурологічний клуб, який дискутував заборонені до того теми.
Він видавав нелегальну газету «Голос відродження», возив до Литви, куди з’їжджалися нелегальні видавці з усього Союзу, спеціальну матрицю, друкував там газети на ротапринті і привозив в Україну. Вони користувалися шаленим попитом.
Він казав у якомусь інтерв’ю, що, коли приймав запрошення вести передачу на радіо «Ера», то ставив одну умову: «Я говорю про все, що вважаю за потрібне». Мабуть, інакше він не зміг би. Ну це ж не лише неприємно обмежувати себе і думати як сказати так, щоб проскочити між крапельок. Це просто нудно. Це веде до деградації особистості. Залишися він живий, то неодмінно щось би робив, аби не допустити того нудотного життя, яке нам нав’язують зараз.
Він був дуже іронічним і схожим на Джона Ленона. Навіть окуляри носив подібні.
У Beatles є пісня «I remember You» - я пам’ятаю тебе. Для мене це про Набок і про всіх інших.
All these places have their moments
Of lovers and friends I still can recall
Some are dead and some are living
In my life I loved them all.
Правда, потім вони співають, що всіх цих коханців і друзів не можна порівняти з тобою, тобто з жінкою. Але це вже точка зору Бітлз. Не мояJ))
