RSS
ПОЛІТИКА БЛОГИ

Міністерство імені Квіта

Напередодні Дня знань уся країна згадує про таку важливу галузь суспільного життя як освіта. Принагідно не гріх добре слово сказати на адресу тих, хто нею намагається керувати.
 Міністр освіти і науки України Сергій Квіт є одним із небагатьох політиків, який, за словами експертів та президентської команди, втілив хоча би одну реформу – реформу вищої освіти.

Саме тому, мабуть, йому і віддали на останніх парламентських виборах 11-те місце у списку Блоку Петра Порошенка, а його перша заступниця Інна Совсун була названа за підсумками 2014 року 19-ою за впливовістю жінкою в державі, залишивши позаду більшість «важковаговиків» українського бізнесу і політики.

 

Команда Міністерства активно присутня у соцмережах, більшість кроків і реформ позірно обговорюються, прозорість і відкритість МОН збільшилася у рази порівняно із минулими роками.

На цьому перелік плюсів Сергія Квіта та його оточення можна завершувати. Сувора реальність дозволяє через більш ніж півтора роки подивитися на ситуацію у Міносвіти без «рожевих окулярів».

 

Я ніколи не був прихильником Дмитра Табачника, однак на тлі останніх подій у Міністерстві він видається вже не таким демонічним. Принаймні, за його правління у будівлі на проспекті Перемоги 10 у Києві всі знали, що так, корупція є, але є й господар, бачення та стратегія.

 

Сергій Квіт завжди був у центрі скандалів – після його обрання президентом Києво-Могилянської Академії він був постійним послідовним критиком Міністерства освіти, а після приходу туди Дмитра Табачника – відкритим ворогом.

 

Це, проте, не заважало панові Квіту так само відкрито підтримувати Віктора Януковича під час президентства останнього і навіть підписати схвального «листа десятьох» у найкращих традиціях «совка», в якому інтелігенція шанобливо дякує Януковичу за його «реформи».

 

І хоча після громадського розголосу пан тодішній президент Могилянки поспішив відкараскатися від свого вчинку, за своєю звичкою він не відповів на запитання журналістів про те, чи він відповідає за свої дії, зваливши усе на Ольгу Богомолець, теперішню його колегу по Блоку Петра Порошенка.

 

Після цього Сергій Квіт перманентно сварився і мирився із Міносвіти – то судився за бюджетні місця, то засуджував вчинок своєї студентки, яка вдарила букетом Табачника.

 

Ставши міністром пан Квіт не спішив проводити карколомні реформи, вибравши тактику замовчування, повільної ліквідації або гри на витривалість. Таким чином був прийнятий закон України «Про вищу освіту», який міністр ставить собі у заслугу, хоча ініціатором його був Михайло Згуровський, а вніс до ВР Віктор Балога.

 

До речі, сам закон навіть через рік після прийняття до кінця не запрацював, а все частіше команда Квіта, яка правила його за основне своє досягнення, хоче його докорінно змінити під себе. Виявляється, що реформа забуксувала майже одразу після ухвалення, а її натхненники не передбачили наслідків та можливих зловживань.

 

Взагалі, команда освітнього відомства скидається на мрійників – запозичені з різних держав варіанти розвитку ситуації та механізми і процеси вони намагаються прищепити українському суспільству, навіть не замислюючись над кардинальними протилежностями у світогляді і житті.

 

Однак, в реальності все зовсім по-іншому. Серед 23-х радників Міністра освіти можна відшукати Віктора Галасюка – голову парламентського комітету з підприємництва від Радикальної партії Олега Ляшка. Смішно, правда ж? Нардеп, голова комітету ВР, від однієї партії, радить міністрові від іншої? Звісно, це порушення закону і принципу рівноваги влад, коли одна втручається у діяльність іншої, але це лише юридичні і загальнофілософські зауваги. Насправді ж товаришування пана Віктора і пана Сергія має під собою набагато глибші корені.

 

Віктор Галасюк став радником Міністра освіти ще у 2014 році до обрання нардепом. У 2012 році Галасюк, олігарх Василь Хмельницький та Сергій Квіт заснували Bionic University, який розташовувся в одному із корпусів Могилянки. І хоч за три роки цей «виш» так і не став справжнім, Віктор Галасюк і Василь Хмельницький саме з цього часу активно товаришують із паном Квітом.

 

Ще один спільний проект трійки фінансового експерта Галасюка, журналіста Квіта й олігарха Хмельницького – сумнозвісний Bionic Hill, землю під будівництво якого Києву повернув Кличко. Варто згадати принагідно, що Bionic Hill і Bionic University досі зареєстровані за адресою штаб-квартири Василя Хмельницького на вулиці Лаврській у Києві. У 2014 році міністр разом зі своїм радником Віктором Галасюком та бізнесменом Василем Хмельницьким відкривав приватну школу, засновану останнім, і досі називає її найкращою та найсучаснішою в Україні.

 

Довгий час спонсором чесності та прозорості Міністра був фонд «Відродження», за наполяганням якого була створена Стратегічна дорадча група «Освіта» при Міністерстві, очолив яку керівник афільованого з фондом БФ «Інститут розвитку освіти», викладач Могилянки й історик Георгій Касьянов. Ця група разом із Міністерством півроку працювала над «Концепцією розвитку освіти на 2015-2025 роки», проте, після широкого громадського несприйняття, концепція була похована, а разом із нею і Стратегічна дорадча група, і БФ «Інститут розвитку освіти», і представники фонду «Відродження» у консультативних органах при МОН. Проект було провалено, тож міністр поспішив позбавитися невдалого експерименту та причетних до нього. Тоді ж у Касьянова і Квіта виник конфлікт із Ігорем Лікарчуком, директором Центру оцінювання якості освіти.

 

Так повелося, що люди, які мають іншу точку зору, ніж Сергій Квіт, позбуваються посад та втрачають вплив. Ігор Лікарчук був одним із небагатьох, хто дозволяв собі критику політики профільного відомства протягом останнього року, за що і поплатився гучним скандалом, який дотепер не вщухає із ЗНО. Незважаючи на публічні заяви міністра про підтримку Лікарчука, різкі вислови директора УЦОЯО, його принципова позиція на колегіях міністерства та відмови від участі у заходах МОН не дозволяють говорити про єдність поглядів і взаєморозуміння між Сергієм Мироновичем та Ігорем Леонідовичем.

 

Інший представник нової команди – Інна Совсун – рішуча та вольова молода жінка, яка пробує привнести в українську вищу освіту європейську автономію. При цьому пані Інна забуває, що університетські керівники та викладачі і наша «вишка» в цілому настільки ж далекі від свободи і прозорості, як пан Сталін від капіталізму.

 

Проте мова про інше. До приходу в Міносвіти пані Інна працювала у громадській організації «Центр дослідження суспільства», яка була маленьким аналітичним центром. Після призначення першим заступником міністра, Інна Романівна полишила Центр, проте його вплив та відомість, навпаки, почали стрімко зростати.

 

Не в останню чергу це трапилося тому, що Центр, однією із засновниць якого була Совсун, став проводити дослідження і робити презентації за підтримки і офіційних представників МОН, і самої Совсун, і фонду «Відродження». До речі, Єгор Стадний, керівник освітніх програм Центру, є не лише колегою Інни Совсун по Центру, а й радником Міністра освіти.

 

Із приходом Інни Романівни Совсун до Міністерства освіти незалежний громадський Центр раптом почав отримувати гранти і з вересня 2014 року загальний обсяг донорських коштів становить близько 8 мільйонів гривень, а представники Центру раптово стали спікерами від експертного середовища щодо освіти.

 

Аналізувати діяльність бізнесмена Олега Дерев’янка, який після програшу на київських мерських виборах став заступником міністра, не доводиться, бо це призначення є апріорі безглуздим і непрофесійним. Призначати керівником апарату людину, яка не має ані досвіду в апаратній роботі, ані знання галузі освіти – це кращі традиції «кумівства» і «сімейності».

 

Найбільш закритий і маловідомий громаді, проте добре відомий експертам представник керівництва Міносвіти, - заступник міністра Павло Полянський. Він єдиний, хто розуміє у команді Квіта систему загальної освіти, а не лише університетської, проте так само він єдиний, хто є найбільш консервативним і ворожим до преси чиновником у відомстві.

 

Павло Полянський завжди говорить про чесність та прозорість. Саме він постійно підкреслює про дистанціювання Міносвіти від комерційних ініціатив та проектів. Проте, якраз саме за підписом Павла Полянського з'являються документи міністерства про підтримку установою тих чи інших саме комерційних проектів. Тобто, публічно заступник міністра декларує незалежність та прозорість, а неофіційно після перемовин погоджується на умови бізнесу.

 

Останній такий випадок трапився із телеканалом групи Ігоря Коломойського. На одній із колегій Міністерства освіти представники телеканалу намагалися домогтися надання підтримки МОН їхньої продукції та поширення її у школах. Тоді колегія вирішила не підтримувати проект, про що наголосив міністр Квіт, нагадавши про відстороненість бізнесу від влади.

 

Але вже за кілька днів те, що було публічно відхилено, отримало підтримку від Павла Полянського спеціальним листом, де навіть було вказано посилання на відеопродукцію телеканалу групи Коломойського. Як вдалося телеканалу змінити рішення чесних міністерських чиновників так швидко – залишається загадкою та запитанням для правоохоронних органів.

 

До речі, за інформацією джерел у видавництвах, саме Павло Полянський як заступник міністра, який курує сферу підручників, тепер відповідає за розподіл грошових потоків. І саме до нього тепер стікається все, що раніше осідало у кишенях дрібних чиновників міністерства. Тобто, як і після Помаранчевої Революції, корупція не стала меншою, просто брати стали більше і вище.

 

Назагал картина дуже сумна. Яким би не був крадієм Табачник, він був спеціалістом в освіті й інтелігентом. Якими б не були колишні схеми, вони не змінилися тепер, а стали більш хитрі та єзуїтські. Ані у Табачника, ані у Суліми не було такої силенної купи радників та помічників, які дозволяють нинішнім шефам говорити про прозорість та чесність, паралельно складаючи кеш у закутку.

 

Якими б поганими не були колишні посадовці, проте вони були професіоналами не тільки у хабарництві, але й у своїй галузі. Коли ж міністр і його заступники взагалі не розуміють логіки, побудови і закономірностей своєї сфери управління – це гірше, ніж корупція. Це – непрофесіоналізм, який доведеться виправляти і будувати багато процесів заново.

 

Залишається лише сподіватися, що час революційної доцільності і сумнівної чесності невдовзі завершиться. А у чесних і показово бідних чиновників перестануть багатіти друзі і колеги.

 

Підписуйтесь на iPress.ua в соціальних мережах Twitter, Facebook та Google+. Будьте в курсі останніх новин. Якщо ви помітили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter, щоб повідомити редакцію
Розкажіть друзям!

Читайте новини також російською мовою.

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ
НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

КОМЕНТАРІ (0) +

Додати коментар

26 08 2015 15:37
МЕДІА
iPRESS РАДИТЬ
  • Обійти ProZorro: як чиновники продовжують заробляюти на тендерахВ той час, коли заступник міністра економічного розвитку і торгівлі України Максим Нефьодов розповідає про успіхи системи ProZorro та про намагання ворогів держави ліквідувати систему електронних закупівель через суд, стара партноменклатура придумує нові способи, аби вибити гроші з підприємців і нажитись на платниках податків
  • Іран vs Саудівська Аравія: битва титанів ісламського світуДо чого призведе чергова "порохова бочка" на Близькому Сході, найголовнішою причиною якої є формування та протистояння двох одвічних ворогуючих полюсів – сунітської Саудівської Аравії та шиїтського Ірану
СТАТТІ