Майстри й інструменти
Та що там обивателі, - найвідоміші політологи, не кажучи вже про знаних представників опозиції, коли йдеться про джерела рішень чи бездіяльності Віктора Януковича, схильні показувати пальцями на Кремль. Відомий колумніст Ален Ґіймоль з Франції на сторінках «Тижня» навіть проводить певні паралелі між роллю українського очільника і Башара Асада (там, у Парижі, мабуть, це особливо драстична тема): «Башар Асад та Віктор Янукович стали васалами й релейним устаткуванням Росії, котра нині як може, так і збирає з уламків свою колишню велику зону впливу».
Слів нема: звісно, все так. Але мало хто говорить про інструментарії в руках інструментів, про важелі, що ними володіють ці люди-функції, зокрема і наш ВФЯ. Мені заперечать: мовляв, всім відомо – силовики, прокурори, судді. А ще – криміналітет, з яким безпосередньо пов’язують не тільки найближче оточення президента, але й взагалі причини й мотивації його просування службовою драбиною до найвищого фотеля в державі.
Усе це лежить на поверхні, вихлюпується в ефір телеканалів та інтернет-простір, формуючи таким чином стереотип Януковича Всемогутнього і водночас Януковича Безпорадного. Насправді ж, як мені видається, справа навіть не у ролі ВФЯ-васала Путіна чи ВФЯ-потенційного диктатора. Справа у системі, яка: а) уможливила прихід до влади цього одіозного персонажа донецького загумінку; б) дала йому небачені досі повноваження; в) до мінімуму звузила поле маневру для тих, хто хотів би, щиро чи із меркантильних поглядів, змінити статус кво.
Можна розуміти чи не сприймати мотиви Владіміра Путіна, але, даруйте, самодостатній і амбітний президент України мав би думати, перш за все, не про сусідські захцянки, а про інтереси власної країни. Тим паче, що, дякувати Богові, серед його підданих купа доволі грамотних і креативних людей, які могли б запропонувати ще більшу купу варіантів. За бажання ВФЯ.
Але такого бажання не проглядається. Лише обставини – Майдан, Грушевського etc змусили Януковича видавити із себе це нелюбе його ментальності словосполучення «конституційна реформа», але водночас його підсвідомість нашіптує йому рішення, властиве «наперсточникові» та шулеру. Зміна державного устрою, як це дуже влучно зауважила найбільший, мабуть, янукознавець Юлія Тимошенко, під кінець президентської каденції справді намалює перед ВФЯ зовсім таки непогану перспективу: бути всесильним прем’єром при послабленому президентові. Хто б ним не став – Яценюк, Порошенко, Кличко…
Тому, власне, й запрацювала система, точніше, її знані та випробувані адепти, на те, щоб дати процесові «реформи» якнайтриваліший часовий лаг (до осені), щоб виписати зміни до Конституції з прицілом на будь-який результат виборів, і, можливо, ще й ухвалити у спосіб, який би передбачав відносно безтурботне скасування усіх новинок (за політичної на те потреби).
Януковичеві потрібен час, і власне ця потреба диктує йому роль «інструмента Путіна». Бо той готовий давати гроші, але під свої, доволі специфічні відсотки, які в одну мить можуть покриватися непомірною платою державним суверенітетом чи розколом країни.
Єдиним чинником, який не бажає давати Януковичу цього часу і не хоче чекати на його конституційну реформу, ба більше, - вимагає дострокових виборів – це Майдан. Ось чому він так дратує двох учасників змови - і Путіна, і ВФЯ. Ось чому саме проти Майдану задіяні не тільки інструменти старої системи, але й арсенали сусіднього президента. Але факт є фактом – зважаючи на Майдан, граючи у його гру, ці двоє фактично визнають за собою ролі інструментів в руках повсталих.
Ось такий парадокс із майстрами та інструментами…
Ігор Гулик, головний редактор "Львівської газети"
