Лист до Героя України Надії Савченко
Дорога Надю!
Мій вік і життєвий досвід дозволяє звертатися до тебе по імені і на «ти». Той самий життєвий досвід навчив мене не втручатися у чиїсь особисті справи. Особливо, людей молодих і сильних характером. Я розумію їх прагнення бути самостійними у прийнятті рішень і розумію їх право на власні помилки, без яких неможливі уроки життя.
Саме тому до цього часу я навіть не пробувала звертатись до тебе, Надю, з проханням припинити голодування, бо розуміла, що це є проявом твоєї громадянської позиції. Проте, зараз ситуація трохи змінилася, і я відважуюсь приєднати свій голос до тих, хто просить тебе відмовитися від подальшого голодування.
Зміна ситуації викликана не лише загрозливим числом днів, які ти вже провела без їжі. Є ще одна причина: ти перестала бути просто особистістю, що має право на власне прийняття рішень. Тепер ти – занадто публічна особа, яка, як би це парадоксально не звучало, більше належить суспільству, ніж сама собі.
Пробач, Надійко, за відвертість, але тепер одним із твоїх обов’язків є прислухатися до думки громадськості і виконувати її прохання й доручення.
Навіть, якщо вони дещо суперечать твоїм особистим поглядам і переконанням.
Зізнаюсь, що опубліковані днями в ЗМІ висновки німецьких лікарів, лише підштовхнули мене до написання цього листа до тебе. Проаналізувавши кількість днів, які ти вже провела без їжі, вони висловили серйозні перестороги і професійно запевняють, що ти «залишишся інвалідом, або це призведе до летального результату», а дні 6-8 березня визначили як «точку неповернення», бо на їх думку ти «не зможеш повернутися до нормального повноцінного життя»…
Погоджуюся з тобою: смішні вони, ці німецькі лікарі.
Що їм відомо про справді нормальне повноцінне життя?!
Хіба ж нормальність і повноцінність людини формують наявність двох рук і ніг, фізичні здоров’я та сила?!
Визначення «ЛЮДИНА» включає в себе найперше поняття свободи, гідності, совісті.
Імовірно, їм, лікарям людського тіла, не збагнути, що існує категорія людей, для яких усе тлінне – прах від праху, пісок від піску – не має жодного значення. І ти особисто довела це, у числі перших ставши на захист своєї Батьківщини.
Вже тоді ти, як людина військової професії, розуміла (на відміну від багатьох чоловіків, які сприйняли відрядження в зону бойових дій як розвагу і можливість відпочити від сім’ї та роботи), що таке війна з можливістю «залишитися інвалідом та ймовірністю летального результату»…
Але тепер, Надю, ти зобов’язана припинити голодування.
Ти маєш зробити це
не тому, що є загроза твоєму особистому фізичному здоров’ю та життю…
не тому, що спричиниш додаткові страждання своїй матері, бо нема, мабуть, більшого горя, ніж матері хоронити власну дитину…
не тому, що, як жінка, ти зобов’язана народити і виховати як мінімум одного такого ж патріота своєї Вітчизни, якою ти є сама…
не тому, що наша країна така прекрасна, що задля неї треба якомога довше жити, а не вмирати…
не тому, що живеш у такий час, що, вибач, і без тебе є українцям чиїми іменами називати вулиці, навчальні заклади, кораблі…
не тому, що своїм понад 80-денним голодуванням ти зробила чи не найбільше для викриття ницості суті Путіна, Кремля, Росії (хай не заспокоюють себе ті сотні (!) «волаючих у пустелі» росіян, що висловилися на твою підтримку, бо для «нєоб’ятной Рассєї» навіть 1 % населення мав би складати близько 1,2 млн. (!) чоловік. То де ж вони?)…
не тому, що твій відхід із життя, як написав російський письменник Володимир Войнович, «ніяк не образить почуття (путінського) електорату»…
не тому, що Росія взагалі не та країна, в якої через твою, не дай, Боже, загибель, з’явиться почуття провини і сорому (рік війни з «братнім» народом це чудово довів)…
Ти маєш зробити це тому, що голод, перш ніж вбити людину фізично, вбиває її духовно…
голод затуманює розум, відбирає людську подобу, робить із людини звіра без найменших ознак честі, гідності, моралі…
голод на певному етапі робить із людиною саме те, чого ТИ НІЯК НЕ МОЖЕШ СОБІ ДОЗВОЛИТИ: втратити ясність думки і людську подобу.
Дорога Надю!
Перейди, будь ласка, цю встановлену «спеціалістами» точку неповернення і припини голодування у день народження українського пророка Тараса Шевченка, щоб ще змогти «вражою злою кров’ю волю окропити».
Хай Господь допоможе прийняти тобі вірне рішення. Повір, жодного докору від мислячих людей за зміну свого рішення ти ніколи не почуєш, а решта – не варті уваги.
Слава Україні! Слава Матері, що тебе виховала! Слава тобі за мужність!
