Ліки від "Стокгольмського синдрому" сталінізму. Повна версія. Частина ІІI
...Ще одним симптомом сталінізму є ота нездатність до примітивного аналізу, чи небажання цим займатися. Якщо ми знаємо людину, як кровожерливого вбивцю, то при цьому нас не надто хвилює те, що вона збудувала завод чи заклала скверик. То що там казати про тирана, який згубив мільйони людей? Власна самоповага українців не може дозволити розвиватися хворобі під назвою неосталінізм, адже її природа сама по собі полягає у запереченні права українців на життя.
Часто виникає запитання: якщо нацизм та більшовизм – це тотожне зло, то чому зараз в Німеччині не відбуваються такі процеси, адже якщо ці ідеології такі схожі, чому реванш однієї має інші ознаки і в певних країнах стає більш заразним.
Відповідь очевидна – за дванадцять років правління Гітлера не сформувалося повністю жодного покоління, натомість в країнах, які пережили 70 років московсько-більшовицької окупації у киплячій смолі війн, політичних репресій та геноциду перетравилося кілька поколінь. Чимало людей зламалися навіть у простому очікуванні того, коли в решті прийдуть і за ними.
За цей період і сформувався той масовий «Стокгольмський синдром». У багатьох жертв, які вийшли живими з того пекла, сформувалася хвороблива прив’язаність до свого ката, або ката батьків, дідів, прадідів, які передали цю хворобу на ментальному, генетичному рівні, вона врізалася, вживилася в кору головного і навіть кісткового мозку. Ця хвороба дуже небезпечна і досі несе загрозу нам. Протягом останніх років вона пускала свої метастази і вражала суспільний мозок, розвиваючись в тепличних умовах, які їй забезпечили злочинці у владі, які намагалися триматися на затхлій спадщині совка.
Основні тези цієї статті готувалися у вересні-жовтні 2013 року і вона була покликана поставити питання та знайти на них відповіді. Питання як боротися з цією заразою, викоренити її з суспільної свідомості, припинити її згубний вплив на нашу державу.
Відповідь на ці питання дав український народ, який не просто змінив свою історію та зламав плани новітнього кремлівського диктату, а й здійснив значний еволюційний ривок, котрий виявився несумісним з життям неосталінізму як явища в сучасній Україні. Національна революція гідності звела демона, який почав підіймати голову на маргінес. Демона, який посилював процес ерозії Соборності держави поряд із штучно нав’язаними ідеями розколу України за мовними, національними і навіть електоральними ознаками. Про цей подвиг вже написано багато сторінок і незрівнянно більше буде написано, він вже обростає легендами, він породив новітні державні міфи, які є важливим елементом національної ідеї, пам’яті та офіційної пропаганди в будь-якій державі.
«Народ жорстоко мстить тим, хто відбирає в нього свободу» - стверджував Ніколо Макіавеллі. Український народ виявився більш благородним і не став влаштовувати самосуд навіть попри все те, чого довелося натерпітися.
Українці зрозуміли і довели, що МОЖНА. Можна перемогти суперника, який здається непереможним, можна повірити в себе і в людей в принципі, можна ламати стереотипи і здолати будь-яку перепону. Зрозуміли, що наша національно-визвольна боротьба не просто праведна. Вона є тим світлом, на яке в безпросвітній темряві будуть орієнтуватися інші, мільйони інших по всьому світу і в усі часи. Ніхто в сучасному світі так благородно та самовіддано не захищав свою державу, свою гідність. Ніде батьки так не захищали чужих побитих дітей, ніде вони так не захищали їх як своїх. Ніхто так красномовно і велично не демонстрував жалюгідність тих, хто з неприхованою зневагою ставиться до людей, які здатні побороти свій страх, витягти себе за волосся з багна приниження, рабства, споживацтва, забути про виправдання і самотужки будувати своє майбутнє, підкорювати собі свою долю і своїми вчинками давати приклад для наслідування цілим поколінням. Це приклад і послання для всіх народів, які провели десятки років у тюрмі народів під назвою СРСР.
Це і є ліки. Так само, як інтелект, здатний розпізнати, викрити і відкинути пропаганду брехні та ворожнечі, здатність повстати проти ката є панацеєю від «Стокгольмського синдрому» сталінізму, вакциною від вірусу, який розносять раби, які так агресивно захищають свої кайдани.
Це ще далеко не кінець. Терапія триває. Попереду нові виклики і здолати їх буде ще важче. Ще ж важче буде зламати пекельне коло історії, яке повторюється щоразу відправляючи нас у пітьму, в якій ми знову і знову мусимо набиратися сил, щоб вийти на світло і там же залишитися. Мусимо цього разу зробити все, щоб потім знов не вийшло так, наче чогось знову не вистачило, коли, здавалося б, ось-ось ще трішки і перемога.
Цього разу нам доводиться йти у авангарді у всього світу, без перебільшення. Але й оглядатися нема на кого і рівнятися теж. Рівнятися мають на нас. І від нас залежить чи переможемо таки цього разу.
