Ліки від "Стокгольмського синдрому" сталінізму. Повна версія. Частина І
Анатолій Берштейн: «Сталінізм – це викривлення уявлень
про життя і смерть, про людину, про сенс буття.
Сталінізм – це психологія недогромадян.
Сталінізм – це «суверенна охлократія»,
яка час від часу використовує інтелектуалів,
як рабів режиму, влада посередності,
яка комплексує через власну дріб’язковість
і творить в якості компенсації власний міф».
Серед практично клінічних проявів такого явища як сталінізм у сучасному суспільстві особливо гострий дисонанс викликають деякі його зовнішні прояви. Що може подумати адекватна людина, коли бачить на вулицях українських міст пристарілих пенсіонерів з транспарантами, на яких можна прочитати різного роду гасла підтримки чи побачити зображення Сталіна. Яку реакцію може викликати ікона!!! із зображенням кривавого диктатора, усвідомлення питомої ваги наслідків злочинів якого можуть знищити психіку найбільш стійкого індивіда.
Після знецінення спадку Коби за часів Хрущова, а також Горбачова і Єльцина, все якимось чином змінилося і цей спадок почав набирати вагу, хтось почав нарощувати його, якщо хочете, золотовалютний запас, який скоріше варто назвати свинцевовалютним, згідно з тим, із якого металу робилися кулі, котрі опинялися в потилицях українців та репресованих інших національностей.
Почався реванш сталінізму – уособлення людиноненависництва, прагматичного знищення величезної кількості людей, які сприймалися не інакше як біомаса. Сьогодні продовжують знаходити масові поховання людей, з отворами від куль у потилицях – яскраве матеріальне свідчення «справедливості» більшовицького ладу. Людей, знищених без суду і слідства, здебільшого, через уявну підозру в нелояльності до режиму, який взагалі став однією з найбільших помилок історії, купою сміття, яку з України вже мали давно винести і сталося це в епічній героїчній боротьбі українського народу. Народу, який на стику вогняного пекла і крижаного моря вступив у священну боротьбу з убивцями, з кривавим режимом сучасного фашизму та клептократії в найбільш цинічному вигляді, з привидом отого сталінізму, який хотів повернутися, влаштувати кривавий реванш.
Сформувалося таке суспільне явище як неосталінізм – стара кривава пісня, переспівана під осучаснений акомпанемент.
Не оминуло це й Україну. Деякі маргінали переживають справжню ейфорію від воскресіння культу Сталіна, мотивуючи це тим, що без такого ж кривавого ката не буде жодного порядку.
І жодні доводи про голодомори, репресії, геноцид, військові злочини, масове фізичне знищення людей, депортації не діють.
Цікавим фактом є те, що коли до влади в Італії прийшов Муссоліні, чимало людей втекло від режиму фашистів до СРСР. А там вони отримали або місце на табірних нарах, або й порцію свинцю в потилицю.
Абсурдно звучить теза, яка лунає з уст деяких «пошановувачів» диктатора і суспільного ладу, сформованого за його кривавого правління, мовляв, потрібно «АКУРАТНІШЕ» поводитися з минулим. Тобто, за цією логікою, до злочинів нацистів потрібно відноситися максимально агресивно, а до злочинів більшовизму «акуратно».
В чому ж ця акуратність проявляється? Замовчуванні масових розстрілів, військових злочинів під час Другої світової війни, втоплених у Дніпрі беззбройних українців, Голодоморів, злочинів ЧК, НКВД та інших інститутів фізичного та морального знищення і репресій? Збереженні назв вулиць та площ імені катів та ворогів української держави, причетних до її знищення, встановлення пам’ятників злочинцям? Біснуванням з приводу очищення української землі від ідолів, встановлених на честь авторів доктрини знищення української держави, українського народу. Чи можна уявити, щоб в центрі Тель-Авіва стояв пам’ятник Гітлеру чи Гебельсу, були названі вулиці та площі на честь Гімлера, Герінга, Бормана та інших нацистів? Саме таку ситуацію спостерігали в Україні. Вулиці і навіть цілі населені пункти носять імена більшовицьких злочинців. Це почало поступово мінятися після перемоги анти кримінальної національної революції та призупинено початком нового витка боротьби із зовнішнім агресором, який зараз, як ніколи наслідує усі традиції сталінських часів – Росії.
Відповідь насправді абсолютно чітка і до неможливого проста. Її дали у 2009 році, а загальноприйнятною вона видається не тому, що її як формулу запропонували на Заході, а тому, що вона логічна. Це Резолюція "Возз'єднання розділеної Європи" від 3 липня 2009 року прийнята Комітетом з демократії Парламентської асамблеї ОБСЄ, а також Резолюція "Заохочення прав людини та громадянських свобод у регіоні ОБСЄ в XXI столітті", прийнята Парламентською Асамблеєю ОБСЄ, якою 23 серпня названо Загальноєвропейським Днем пам'яті жертв сталінізму та нацизму, як уособлень геноциду, при цьому було засуджено героїзацію, в тому числі, публічних демонстрацій героїзації Нацистського або Сталінського минулого.
Офіційна кремлівська пропаганда визначила згадки про злочини більшовизму, як ознаку «поганого тону», а порушників одразу записала до когорти «фашистів». За схожою схемою зараз відбувається легітимізація більшовиків в Україні. Режим Януковича так само намагався використати міф про «вєлікую пабєду» в Другій світовій війні для власної легітимізації, ототожнюючи Патрію регіонів з «визвалітєлями». Медійний прояв цієї пропагандистської кампанії та її зміст виглядали насправді жалюгідно, але свою роль, варто зазначити, вона виконала. Зараз ми спостерігаємо ще один болісний приклад тупої пропаганди і нагнітання антиукраїнської істерії під виглядом боротьби з фашизмом. Хоча, деякі дії росіян в Криму як раз, набагато більше його нагадують.
В Росії все це глибше. Кремлівська пропаганда відбілювала Сталіна також для легітимізації, але це скоріше, легітимізації своїх майбутніх дій, спрямованих на збереження влади, новітніх політичних репресій, боротьбу з політичними конкурентами, територіальних претензій та військових агресій проти інших держав. Агресія ж проти України грає більш багатогранну роль. Вона слугує економічним інтересам Путіна і його режиму, а також задоволенням імперських амбіцій просякнутого ненавистю та шовінізмом суспільства, що є наслідком багаторічного промивання мізків та перетворення на ворога того, хто скоро мав повністю втратити можливість захищатися і стати легкою здобиччю. Про хвороби режиму відомо, але й суспільство теж потрібно лікувати. Процес цей вже почався, в першу чергу, завдяки Україні.
Неосталінізм як явище має своє коріння і для того, щоб зрозуміти, як боротися з цим паразитом, який росте, потрібно заглянути в корінь проблеми, охарактеризувати його, розібрати по кісточках, зрозуміти як воно влаштоване, чим живиться. Або наслідувати приклад українського народу, який зборов цей недуг максимально швидко і ефективно, але, нажаль, ще не повністю і за рахунок людських жертв...
далі буде...
