Крим і Новоросія - помилка Путіна чи Великої сімки?
Мою увагу привернуло повідомлення про загибель 7 січня під час мінометного обстрілу біля населеного пункту Кримське на Донеччині 53-річного заступника начальника цеху Бурштинської ТЕС Олександра Карпенка.
Думки полізли в голову одна перед одною:
- це ж пішов 9-й день від дня смерті цього невідомого мені особисто захисника, і, певно, його душа потребувала й моєї вдячної молитви;
- трохи дивно: западенець із східняцьким прізвищем на «–ко», «бандерівець», який гине на неоголошеній війні, відвойовуючи волю для ненавидячих усе українське «сепаратистів»;
- місце його загибелі теж доволі символічне: селище Кримське на Донеччині. Це як своєрідне нагадування, що саме з Криму війна прийшла на Донбас…
Далі закрутились думки ще більш несподівано і незалежно від мого власного бажання думати саме над цим: цікаво, а коли, кому і чому прийшло в голову назвати поселення серед широкого степу Кримським?..
Чи це чиясь мрія про море знайшла таку реалізацію?..
Чи спогад (приємний а, може, трагічний) про мандрівку до Криму?..
Хтось слушно зауважить, що цілком можливим може бути зовсім інший прихований зміст в однозвучні півострова Крим з донбаським Кримськом…
Цілком імовірно… Але в світлі подій останнього року сподіватися на випадкові збіги вже якось не доводиться. Усе має свій сенс і мету. Те, що вони залишаються незбагненними для нас, смертних людей, то нема в тім нічого дивного: на те й існує промисел Божий…
А, проте, й людині Господь голову дав, аби вона нею хоч трохи думала, а не лише їла і шапку носила.
Давайте ще раз обміркуємо спільно, трохи відійшовши від усіх відомих раніше поглядів на події в Східній Україні: з якої радості Донеччина і Луганщина заварили всю цю колотнечу, яка привела до справжньої війни з людськими жертвами і руйнуваннями?
Гаразд, сказав собі Путін: «Крим – наш!», і побігли кримчани у більшості своїй на «батьківський» заклик.
Далі сказав собі Путін, що і Новоросію має намір «пригріти» під своїм крилом, і побігли луганчани з донеччанами до царя-батюшки.
А ось чого побігли питається: то ж НЕ ВАС він кликав, говорячи про Новоросію!
«…у нас і школяр знає, що справжня Новоросія – це територія півдня України і генерал-губернатор Новоросії – граф Воронцов – правив нею, сидячи в Одесі», - писав А.Сігалов у своїй публікації (газета «Україна молода», 26.06.2014р.).
Виявилось, що школяр знає, а донбасівець – не дуже. І поки Одеса з Миколаєвом думали, чи бігти їм у Новоросію на заклик російського вождя, «лугандонці» швиденько згодилися охреститися в «новоросів».
Що отримали за своє незнання історії – не знає хіба сліпий і глухий в одній особі.
А ще ж радянський філософ Мераб Мамардашвілі (1938-90 роки життя) застерігав: «ДИЯВОЛ ГРАЄТЬСЯ НАМИ, КОЛИ МИ ВИСЛОВЛЮЄМОСЯ НЕТОЧНО».
«…С ЯЗЫКОМ ЧЕЛОВЕЧЕСКИМ ШУТИТЬ БЕЗНАКАЗАННО НЕЛЬЗЯ. Это звено между душою и телом», - застерігав своїх земляків найвідоміший луганчанин. Ні, не Єфремов. А Володимир Іванович Даль…
Видається, що ті «зелені чоловічки» наплутали ще з самого початку, коли їм дали команду відбути для підсилення охорони військового флоту Росії в КРИМСЬК. Ця назва логічно засоціювалася з півостровом КРИМ ( а там теж є російський флот). У російському генштабі схилились над мапами, знайшли неподалік Сімферополя КРИМСЬКЕ, і, не довго думаючи, взялися до реалізації поставленого завдання…
Зізнаємося чесно: нема ніякого сенсу дуже сильно звинувачувати російських військових, що трохи заплутались у Кримськах, бо ж, скажіть, будь ласка, почувши слово «ОДЕСА», ви подумаєте про Одесу ту, що «перлина біля моря», чи про Одесу в штаті Техас, або Флорида, або, наприклад, про дві канадійські Одеси?..
Чи, може, при згадці про Санки-Петербург ви спершу згадаєте «Святі Петрові Міста» в Пенсільванії, Міссурі чи тій таки Флориді?...
Може, прочитавши назву «Москва» навіть латинськими літерами «Moscow», ви спершу подумаєте про дев’ять американських штатів, в яких є такі населені пункти, або, нехай вже, про російські села в Кіровській, Псковській та Тверській областях, про село Москва в Польщі, або хутір Москва в Таджикистані, чи все-таки про столицю Росії – «златоглавую» Москву?..
Ось і російські офіцери звикли думати, як більшість нормальних людей, і
через декілька днів вони відрапортували про успішне виконання задачі.
Імовірно, Путін навіть трохи нервував, ЧОМУ так багато часу знадобилося його армійцям, щоб перебазуватися у КРИМСЬК біля Новоросійська (!!!) – може, це і була та сама Новоросія, у Краснодарському краї, про яку говорив ВВП – але, розібравшись, не став карати своїх підлеглих, бо 1) чого відмовлятися від ненароком захопленого «бєз шума і пилі» цілого Криму? 2) основне: ну, ЯК!!! можна було зізнатися всьому світові, що одна з найпотужніших країн світу має таку тупу армію?!!
А політики світу, замість повірити у можливість елементарного незнання російськими військовими географії, вчинили як у добре відомому анекдоті, коли дружина, швидше повернувшись із роботи і заставши чоловіка з коханкою, почула від нього: «Кохана, ти така розумна. Придумай сама що-небудь».
От і понапридумували такого про імперські плани російського очільника, що аж він сам у них повірив. Тепер ні він, ні світ, ні ми не знають, що з тим усім робити…
Можна, звичайно, допустити, що ВВП усе-таки «переплутав» Донбас із Новоросією. Наш «колишній», наприклад плутав Буковину з Буковелем, чи Косів та Косово; Джон Керрі називав Киргизстан Кирзахстаном; вигадав же Джон Бранч днями Кирзбекистан…
Але ж допустити, що у Путіна такий самий низький інтелектуально-освітній рівень! Ніколи! Нізащо!..
Краще визнати його агресором і розпалювачем війни, ніж зізнатися в тому, що добрий десяток років вважали його собі рівним, включивши до вісімки країн (читай: осіб), які вирішують долю світу, доволі регулярно визнаючи найвпливовішим політиком, дозволяючи самотужки вирішувати справи в Молдові, на Кавказі, в Україні…
Але, якщо вже з Путіним так помилилися «сильні світу цього», чого ж хотіти від мешканців Донбасу, котрі щиро повірили в йогослова любові? «З тих часів, як степ від Дніпра до Дону… остаточно підлягає Росії, він заселявся наполовину малоросами, а наполовину набродом з Великої Русі» ( В.І.Даль).
Коментарі, як кажуть, зайві…
