Ізоляціонізм путінського режиму
«Русі ворога треба». Такий вислів для нас, як спадкоємців Київської держави та політичної нації означає те, що перед обличчям загрози ми мусимо забути про чвари та об’єднувати зусилля проти тієї загрози. Нам це не завжди вдавалося повною мірою, вчасно і не завжди ефективно, але загалом вдавалося. Натомість для Московської держави цей вислів означає сигнал до ізоляції від усього світу, навіть якщо весь світ доводиться оголосити ворогами. Так сьогодні й відбувається.
Ізоляціонізм потрібно якось виправдовувати. Путінський режим використовує для цього старий як світ метод – оголошення про загрозу, ворога. Будь то капіталістичні США, чи геї з Європи. Не важливо, головне, щоб діяло і народ, чи точніше населення в це вірило, підтримувало і допомагало в реалізації, не розуміючи, що захищає кайдани, в які само заковане й допомагає консервувати владу чергового людиноненависницького режиму.
На заміну людям обіцяють стабільність і порядок – міфи в глобалізованому багатогранному та полікультурному світі, який постійно змінюється. Збереження ідентичності не досягається виключно завдяки ізоляції. Тим більше, з огляду на те, яку «ідентичність» нав’язують "засідателі" кремлівських казематів своїм громадянам: перші місця в світі за смертністю від алкоголю, наркотиків, за кількістю дитячих самогубств, повна відсутність права вираження власної думки, мілітаристський імперський шовінізм, жага загарбання нових земель під будь-яким приводом, і це не зважаючи на те, що в Кремлі не вважають за потрібне перед тим, як приєднувати нові території, приєднати всіх своїх громадян до доріг, світла, газу.
Кожен історичний період кидає нам свої виклики, на які ми мусимо відповідати, які ми маємо приймати і справлятися з ними. Натомість Путін пропонує росіянам інший вихід – повернутися в середньовіччя і нічого не вирішувати. Так звичайно ж легше.
Неосовєтська квазіімперія комфортно почуває себе в оточенні низки гарячих точок та відразливої за версією офіційної пропаганди Європи, яку начебто заполонили сексуальні збоченці. При цьому рупори пропаганди забувають згадувати про те, що ці питання кожна європейська країна вирішує на власний розсуд.
Таким чином подається картинка страхітливого, хаотичного, загибаючого світу, який викликає відразу, світу, в якому всі ненавидять росіян, світу, який викликає ненависть. Умовна ненависть, яка поєднується із ненавистю безумовною, адже ще давні автори відзначали зверхність московитів, їх схильність роздавати всім народам принизливі прізвиська, відзначати найменші вади і при цьому в притул не помічати власних.
Відомий американський журналіст Томас Фрідман в своїй колонці «It’s All About May 25» на The New York Times писав, що американське керівництво у ситуації, що склалася навколо України намагається знайти формулу «win-win», тобто ту, при якій всі будуть задоволені та інтереси всіх будуть враховані. Проте Путін, за його словами, бажає лише результату «win-lose», тобто коли хтось обов’язково програє, хтось залишається ні з чим. За такою формулою спокійне життя в Україні буде лише тоді, коли Путін програє.
