Ігри олігархів
Як на мене, доволі атракційна ідея Гройсмана про перемовини Києва із місцевими депутатами Донбасу, обраними ще 2010-го, зовсім несподівано може трансформуватися в деконструктивний елемент перенесення обіцяних місцевих елекцій на весну 2016-го. Це, по-перше, грубо порушить умови коаліційної угоди, компрометуватиме слівність президента, і навряд чи сприятиме довговічності коаліції, яка, до речі, вже почала тріщати по швах. І справа не тільки у радикалах Ляшка, але й почасти – Самопомочі, яка що раз то відвертіше демонструє певну за ангажованість перед цілком певним олігархом. Хай навіть патріотом…
Особливою буде історія стосунків пропрезидентської фракції і політичного представництва у парламенті від прем’єра. Я не маю наміру вдаватися до довколамілітарних міркувань, оскільки, як вже зазначив, не у них, зрештою, суть. Суть у тому, що ні президент, ні його адміністрація, ні найвпливовіші залаштункові гравці БПП первинно не налаштовані надалі прикривати огріхи Народного фронту і, відповідно, його глави уряду. Навпаки, - підозрюю, що вже незабаром з тамтешнього середовища залунають єрихонські труби нещадної критики. Досі була популістська полова, призначена для легковірів, які сьогодні проковтнуть резони «поміркованих», а завтра зі схожим ентузіазмом віритимуть Яценюкові, який просторікуватиме, що «він хотів, але йому не дали». Причому, така постава буде тільки на користь Арсенію Петровичу, оскільки зробить його жертвою президентських інтриг. А роль жертви у форматі перевиборчої країни – більш ніж вигідна.
Гадаю, що команда фронтовиків свідомо грала на грані наукової фантастики. За великим рахунком, Яценюку наразі справді некомфортна прем’єрська посада, оскільки не вона є квінтесенцією його справжніх намірів. Цей фотелик різною мірою знадобився б оточенню лідера НФ, апетит якого щойно розпалився на владному бенкеті. Але особисто Яценюку набагато зручніше залишатися зараз в «конструктивній» опозиції, розігрувати роль «птахи, якій підрізали крила», щоб виграти в країні ще одну виборчу кампанію, на цей раз локальну. Бо там ділитимуть архіважливий регіональний ресурс, який стане після реформи місцевого самоврядування (бюджетної, між іншим, теж) зручним стартовим майданчиком для стрибка у президентське крісло. Гроші від МФВ, воно – звісно, добре, але Яресько і Гонтарєва – ці два порошенківських цербери, не підпустять до них функціонерів з квоти Яценюка. Тим паче, що закордонних сторожових псів теж не бракуватиме…
Прем’єр чудово розуміє, що БПП бавиться з ним у піжмурки. Причому, не тільки кулуарні радники президента, але й нібито лояльні «самопомічники». Ніхто ж не леліє ілюзій, у чому причина майже суголосних заяв речників родом зі Львова і впертості пана Яценюка у питанні про «Укрнафту». Вона – у Дніпропетровську.
Маю підозру, що за загального несприйняття Яценюка у ролі глави уряду після непопулярних тарифних і фіскальних революцій, у середовищі БПП заговорили про майбутнього технічного прем’єра. Однак для цього потрібні парламентські багнети, тому, подейкують, що все частіше гору у цьому дискурсі беруть то «нетерплячі», які не проти усунути Яценюка вже й негайно і відформатувати коаліцію по-новому, залучивши туди декого із так званих «незалежних»; то «резонери», які кажуть: «Зачекаймо, – хай Арсеній остаточно попечеться на прем’єрському кріслі, хай розлютить обивателя не на жарт, а відтак…». Відтак БПП гримне дверима у коаліційному домі, і не факт, що місцеві вибори доведеться відкласти перед алярмовою потребою позачергових парламентських.
Однак… Розклади на політичному кону змінюються, як нинішня погода. Адже Порошенко зможе скористатися з війни і протиснути через парламент додаткові повноваження. Для себе, звісно… І ця обставина може стати незайвим козирем у перемовинах з олігархами, які серйозно налаштовані на реставрацію «окаянних днів». Коли вони – Фірташ, Пінчук, Ахмєтов, той же Порошенко, - правили у своїх вотчинах і періодично гризлися за ласі шматки. Недвозначні сигнали з Відня про дивну ініціативу «головного роботодавця України» і водночас клієнта американських борців з відмиванням коштів, - наштовхують на певні роздуми. У грі, яка закономірно також зводитиметься до майбутніх президентських перегонів, поза тусовкою опинився лише дніпропетровський губернатор. Утім, чи можна не трактувати його сповідь на засіданні Контрольної комісії ВР, як стартовий постріл у цьому виснажливому марафоні?
Оте б завзяття і креатив, та й для іншого. Того, чого чекає країна, що наближають тисячі на фронті і сотні тисяч у тилу. Вони, тільки вони, можуть зіпсути олігархам і утаємничені схеми і настрій. Вказавши їм на місце у відвойованій і вільній країні. Здобутій для всіх, а не для обраних.
