RSS
БЛОГИ

І знову Надія... Савченко...

Останнім часом хіба лінивий не обговорює теми "переходу" Героя України і народного депутата ВРУ Надії Савченко на бік Росії. Дивні заяви, дивні вчинки політика породжують не менш дивні припущення тих, хто переймався її долею, віддавав свій голос на виборах, боровся за її звільнення...

Вже з’явилися заклики про позбавлення Надії депутатської недоторканності, а за тим і депутатського мандата. Далі пролунали голоси про позбавлення її звання Героя України. Але особливо різонуло слух, особисто мене, сказане в ефірі одного з телевізійних каналів доволі відомим журналістом "Надя-гадя".

Очевидно, що дійсно є цілий ряд питань як до самої Надії Савченко, так і до тих, чиїми "стараннями" було виліплено той її образ, який зараз не співпадає між створеним в уяві більшості та існуючим реально.

Очевидним є і те, що твориться кумир, ідол значно важче і довше, ніж триває процес скидання його з постаменту. Як і те, що любов інших завойовується складніше, великою кількістю добрих справ і хороших вчинків, а от для зародження ненависті буває достатньо  усього лиш одного невірного вчинку.

Оскільки мій голос теж був серед тих, хто вмовляв Надію припинити довготривале голодування і зберегти власне життя, то я відчуваю не лише право, але й моральний обов’язок висловитися з приводу всіх цих подій.

Дивним чином мій Лист до Надії Савченко був оприлюднений рівно два роки тому 4-го березня 2015 року. Виходить, таке собі, не ювілейне звернення.

Почну здалеку.

Українці така специфічна нація, що талант співу даний від народження майже кожному з нас. Хтось співає краще, хтось - трохи слабше. Хтось - зі сцени, хтось - лише за столом після випитого келиха. Хтось співає  для людей, а хтось наспівує  виключно для самого себе, максимум – над дитячою колискою.

Когось так ніхто більше й не почує і не оцінить, а хтось стає завсідником всіх шкільних, клубних, сільських, інститутських і т.п.  концертів. Публіка так звикає до його виступів (не так до самої їх якості, як до факту присутності), що вже й не уявляє малих чи великих концертних дійств без участі тих людей. А ті люди вже й самі не уявляють, як може пройти якийсь захід без їхнього виступу.

Спочатку їх хвалять батьки, рідні, друзі. Пізніше однокласники, директор школи і завклубом. Вони всі разом утверджують "артиста" в його унікальності й талановитості. І ці переконання бувають такими сильними, що часом вже стають на перешкоді реальної самооцінки, не дозволяють правдиво глянути на себе і свої здібності.

Саме такі люди найважче сприймають поразки на конкурсах. Саме вони чують у словах професійного журі нотки "підігравання" суперникам. Саме вони найчастіше розповідають про необ’єктивність оцінювання…

Щоправда, і тут не все так однозначно. Одні, почувши критику, вирішують назавжди покинути «творчість», щоб більше ніколи не переживати митей розчарування. Другі – вислухавши критику, із ще більшим запалом беруться до справи, поринають в науку, поглиблюють знання, вдосконалюють уміння. Треті ж утверджують себе в думці «єдино вірних» і все своє подальше життя тратять на доказування всім оточуючим власної унікальності.

Так, ми українці такі. Майже всі вміють співати. Хіба лише одиниці з нас не  вміють грати у футбол. Більшість із нас – вроджені педагоги, але ще більше з нас тих, хто розуміється на лікуванні інших. І вже абсолютно всі ми знаємо, як керувати країною, як зробити її успішною, що потрібно для всенародного щастя і процвітання.

При цьому, значна кількість із нас, талановитих, не попадає в ноти і не вміє читати їх з нотного стану.

Така ж частина ніколи навіть не пробувала вдарити по футбольному м’ячу, не кажучи вже про те, щоб потрапити ним у ворота.

Мало кому з нас вдалося навчити читати й рахувати власних дітей, бо, виявляється, для цього мало вміти самому це робити, слід ще володіти алгоритмом передачі власних знань.

Кожен із нас, хто роздає рекомендації по лікуванню всього на світі всім оточуючим, у випадку власного захворювання звертається до професійних лікарів, а не до таких самих «знаючих». І вже точно ніхто із нас не візьметься за скальпеля, щоб провести операцію, бо розуміє: для цього слід володіти відповідними знаннями, певними навиками, необхідними інструментами.

І лише бути політиком готовий кожен! Депутатом, керманичем, керівником. Будь-якого рівня, у будь-якій галузі. Просто: вмієм і можем. А ще неодмінно вимагаємо від іншого бути знатним політиком, при цьому на виборах голосуємо за знатних співаків, письменників, спортсменів, генералів, олігархів...

Не стану нагадувати, що для того, аби добре виконувати справу, спершу треба здобути знання, а згодом відточити майстерність. Зрештою, ми всі здогадуємося про це, коли б мова зайшла про згадувані вже співи, педагогіку чи медицину, а то стати депутатом будь-якого рівня – хоч вже!

Чомусь усі забули, що усього лиш чверть віку тому кожна керівна посада вимагала спеціальної підготовки. Голова колгоспу, чи директор заводу, ректор вузу чи начальника банківської установи – всі, без винятку, мали пройти навчання у вищих партійних школах та інститутах марксизму-ленінізму. Там, окрім підвищення загального професійного рівня, основ економіки, планування і керівництва персоналом, кожен діставав потужну ідеологічну складову «керівної лінії» партії та уряду, а, отже, перш, ніж приступити до виконання керівних обов’язків, твердо засвоював «віхи великого шляху». Ті ж, хто не погоджувався зі встановленим курсом, або відмовлявся від посад, або «керував» у місцях «нє столь отдальонних».

Чи є вина лише однієї Надії Савченко в тому, що вона не вміє бути політиком?  Чи винна лише вона одна в тому, що думає, що вміє ним бути?

Яка міра відповідальності для тих, хто, використавши ім’я полоненої жінки, привів себе улюблених у м’які крісла влади? Яка роль кожного, хто кричав: «от якби Савченко була президентом…»?

Чи справді Савченко завербували і вона згодилася на співпрацю з ворогом? Особисто мені – не відомо. Але пам’ятаючи розповіді ще живих своїх родичів про чудеса «переконання», якими володіли енкаведешники  70-80 років тому, можна не сумніватися: послідовники не лише існують, але й вдосконалюють «фах». Талант, як кажуть, не проп’єш.

Є запитання до вчинків Надії Савченко – хай відповідні органи їх ставлять. Є елемент помилки в її діях – нехай вкажуть, а є склад злочину – нехай карають. Але при цьому хай би пам’ятали й про тих людей, хто найперше винен у ситуації, тих, хто «зробив» із неї політика. Як і повинні нести відповідальність усі ті, хто нав’язуючи виборцям вигідні особисто собі партійні списки, «зробив» політиками інших відомих нам і ще не виявлених  запроданців, хабарників, злочинців…

Чи слід позбавляти Надію Савченко звання Героя України? Не знаю. І не тому, що не маю своєї думки, а тому, що коли це звання Надії присвоювали, зі мною ніхто не радився, тому я й не хочу, аби тепер виправлення власних помилок хтось перекладав на мої плечі. Даруйте, але знову звернуся до історії. Певно радянська ідеологічна машина добре знала, що робить, коли звання Героя країни присвоювала переважно посмертно: там і біографію підкорегувати можна, і сам «герой» вже нічого не вчудить; живим же присвоювали звання Героя соціалістичної праці, що сильно звужували будь-які «промахи» в подальшій біографії.

За яскравий приклад поспішності рішень може слугувати досвід африканської країни Заїр (сьогодні – Демократична Республіка Конго). 1997 року там скинули тоталітарний режим Жозефа Мобуту. Новий уряд зіштовхнувся з браком готівкових грошей і ухвалив рішення тимчасово використовувати старі банкноти, вирізавши з них зображення диктатора. Приміром, 20000-тисячна купюра перетворилася на банкноту, де над плечовим поясом і комірцем військового мундиру  замість обличчя був круглий вирізаний отвір, а над ним -  військовий кашкет зверху.

На жаль, люди і держави – то не папірець, хай і вартісний: кашкети над вирізаними головами триматися не будуть…

Підписуйтесь на iPress.ua в соціальних мережах Twitter, Facebook та Google+. Будьте в курсі останніх новин. Якщо ви помітили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter, щоб повідомити редакцію
Розкажіть друзям!

Читайте новини також російською мовою.

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ
НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

КОМЕНТАРІ (0) +

Додати коментар

04 03 2017 16:38
МЕДІА
iPRESS РАДИТЬ
СТАТТІ