Хто купався голим?
А громадяни статусом дещо вище, не укоськавши поствиборчих емоцій, починають прилюдно оприлюднювати вердикти у справах, де й не «валявся кінь» інституцій, призначених для розмаїтих розслідувань. Креативність навспак змушує нагадати слова єпископа Юзефа Жиціньскі, що вона часто буває синонімом спритності...
Певна річ, брати на віру заяви про небачену навіть за часів Януковича ласість прем’єра та його команди (звісно, не про весь Кабмін мова, бо там є і люди президента), те ж саме, що вірити пророцтвам мольфара. Принаймні, слід прочитати альтернативну Гордієнковій думку, аби зрозуміти усю недолугість звинувачень. Однак поквапливість, з якою Генпрокуратура взялася до проблеми, а також наполегливість, з якою вона (проблема) нагнітається у сесійній залі, дають підстави думати про певну технологічну складову. Зрештою, чому б не припустити, що прокурорів мотивують натяками на бездіяльність їхніх же попередників, а нардепів-активістів простимульовано певними політиками, аби українці стали швидше „соромитися” за свій вибір?
Усі ці „лякалки”, мотивації та стимули утім мають певні сенси. Фобії ми подолаємо швидко, але відчуття дискомфорту і головне власноруч створеної дисгармонії залишиться надовго. Воно загрузне у нашій підсвідомості і є надія, що настільки глибоко та в’їдливо, що наступного разу ми сумлінніше міркуватимемо над кожним аспектом стосунків спільноти та політиків. Мабуть, вони щораз більше скидаються на практику контакту легковірного селюха із битим „наперсником” на міському торговищі... Дехто схильний до ледь не ортодоксальних висновків – мовляв, то наш хрест за гріх байдужості і неперебірливості. Але, думаю, це вже надто, радше, то добра вакцина на майбутнє.
Але нинішній досвід антикорупційної кампанії, люстрацій та іншого штибу речей не вичерпується враженнями перших днів. Мине ще трохи часу, і, як казав успішний американець Воррен Баффет, „розпочнеться відплив, і отоді стане ясно, хто купався голим”. Гадаю, слід трохи почекати, аби переконатися, як досі непогрішні авторитети виявляться звичайнісінькими ошустами, а ті, хто вчора здавався невігласом і ворогом, – пророками.
Але за кожен урок мусимо платити – хто зміною „орієнтації”, хто бізнесом, хто притлумленою думкою, але більшість тих, хто голосував за певних осіб-учорашніх кумирів – небезрозмірною кредиткою свого часу. Того, який уділений кожному, і який, на жаль, не можна продовжити, як, до прикладу, термін президентських повноважень. Влада, без сумніву, змінна, але й ми з вами не вічні. Та й чи всім не бракне терпцю і бажання повернутися на круги своя через кілька літ?
Ігор Гулик, головний редактор "Львівської газети"
