Хочеш працювати на Алясці, будь готовий "вкалувати" по 18 годин
Через кілька місяців, коли Аня повернулася, я випитала у неї відповіді на ці питання. І вирішила зібрати їх в одному тексті. Адже, для мене самої Аляска – це щось надзвичайне і далеке.
Як потрапити на Аляску
та на яку роботу розраховувати
"Вперше я поїхала на Аляску на другому курсі за програмою "Work and Travel". Тоді теж працювала на рибному заводі у місті Кетчикан, Накнек.
Фото: Ганна Бура
Вдруге, для того, щоб поїхати туди на роботу, просто вбила в Googlе "рибні заводи Аляски" і натрапила на одну організацію. Її назву і як з ними зв’язатися, розповісти не можу, адже за умовами контракту нам цього не дозволяють. Тоді я працювала "на рибній ікрі". До мене конвеєром доходили упаковки з ікрою і я їх виставляла на великий лист – по 16 коробок. Втретє поїхала працювати з лососем до міста Сітка. Мені подобається робота з цією рибою. Не знаю чим – легко. Хоча зміни і робота бувають різними. Можна 16 годин стояти і "пікати" сканером, або сидіти в теплому приміщені з музикою в нормальному одязі і просто передавати баночки і кришечки. А можна піти тягати 10-15 кг упаковки вже замороженої риби і завантажувати їх в морозилки на відправку.
Фото: Ганна Бура
Цієї осені нас провезли до Анкориджу, розповіли трохи про роботу, великий наголос робили на техніку безпеки, зробили тест на наркотики. Ми мали вилетіти того ж дня у вечері. Але через погоду нам два дні відміняли рейси. Коли прибули на місце, з нами знову обговорили правила роботи. "Орієнтування" завершилося о 8-ій годині, а моя 12-годинна зміна починалась об 11-ій.
Ми всі туди їдемо як "фіш процесор" - переробники риби. Якщо маєш кваліфікацію, є маленька ймовірність, що працюватимеш на розгрузці на кораблі".
Документи, обмеження, зарплата, умови проживання
"Найважливіше з документів потрібно мати петицію зі Штатів – "форма DS-120". Після того, коли ти проходиш співбесіду з роботодавцем і він точно вирішує, що ти йому підходиш, він подає до свого департаменту праці запит про те, що йому потрібні працівники на сезон і що він несе за них відповідальність. Йому видають персональні іменні документи на кожну людину, яку він запрошує. Власне, люди, які хочуть поїхати на Аляску, документами не займаються, організація видає усі необхідні.
Фото: Ганна Бура
По цій програмі існує вікове обмеження – від 25 років до 45. Хоча, цього року бачила 60-річного чоловіка, який працював. Категорично не беруть на роботу сімейні пари. Навпаки, для них краще, якщо людина має сім’ю, яка чекає її вдома - це як гарантія повернення.
Ця програма не передбачає міграцію чи продовження договору. Відпрацювала від початку до кінця, і додому. Не можна змінювати роботодавця, навіть, якщо щось не влаштовує. Якщо звільняють – відправляють додому, іншу роботу ніхто не шукатиме. Звільнити можуть за неналежне виконання роботи, прогули, конфлікти з керівництвом і між працівниками. За надмірне вживання алкоголю чи наркотиків. Також можна втратити роботу через будь-яку дискримінацію, переслідування і сексуальне домагання.
Цього року від України їздило 25 людей. Тільки мене дуже обурює, коли українці погоджуються з тим, що американці називають нас "рашн". Мовляв, їм довго і складно пояснити де Україна і що це окрема країна, і що мови в нас схожі, але різні. До речі, для росіян ця програма закрита. Ще не пускають за цією програмою і румунів. Одного разу з Румунії багато людей залишилося нелегалами в Штатах. Тепер інші не мають змоги так працювати. А загалом з нами були ще люди з Молдови, Болгарії, Сербії, Чехії. Польща "пролетіла" цього року.
Людина, яка відповідає за наше розселення, не знає хто з якої країни, в неї є лише список наших прізвищ. По ним вона приблизно може визначити хто з якої країни. Але поселяють нас усіх вперемішку. Я жила з українкою, філіппінкою і сербкою.
Американські власники заводів дуже зацікавлені в заробітчанах. Ми для них - дешева робоча сила. Зарплата для усіх однакова – 10 доларів за одну годину зміни. Самі американці за такі гроші не працюватимуть. Робота важка, зміни від 12 годин. Бувають по 16 годин, 18 і навіть 24 години.
Українцям здається, що 10 доларів за годину роботи – це хороші гроші. Особливо з нашим курсом. Але, по-перше, загальна зароблена сума залежить від сезону. Якщо він хороший, тобі пощастило – відпрацьовуєш зміни і відпочиваєш. А якщо сезон не вдався, тоді дуже сумно – немає чим зайнятися, розваг у цих містечках небагато. Ще й розумієш, що нічого не заробиш. По-друге, робота справді фізично важка, навіть якщо просто стоїш за конвеєром. Спробуй – 16 годин. Болить все тіло після такої зміни.
Годують тут по-різному. Є обов’язковий шведський стіл: з овочами, рисом, картоплею, рибою, м’ясом. Навіть є перші страви – супи, крем-супи. А ще в них така фішка, що кожного дня готуються страви з окремих кухонь. Наприклад, одного дня мексиканська їжа – дуже перчена і гостра, може бути італійська – піца, паста, третього дня – хот-доги, але продукти лежать окремо і ти сам собі готуєш. І так щодня щось нове. Насправді дуже класно".
Чим зайнятися у вільний час
"Одного разу після 18-годинної зміни, замість того, щоб лягти спати, я пішла у гори. Тут дуже гарна природа. Гори, водойми, ліси. До того, ж температура повітря, приблизно така, як і у нас. Особливо, якщо ближче до континенту. Ми ж жили на острові. Тут дуже сильні вітри. Такі, що тебе зносить з ніг. Особливо вони сильні взимку. Там може бути насправді не морозно, але за рахунок холодних океанічних вітрів, там нереально холодно. Зате влітку у них світлі ночі. Ніч така, як у нас влітку шоста година вечора.
Фото: Ганна Бура
Фото: Ганна Бура
Коли випадають вихідні, нас ніхто не контролює. Для роботодавця головне, щоб ми не пили на території заводу, не курили "травичку" і не буянили. Можна ходити в бар. Але, головне, не забути взяти з собою паспорт. Навіть якщо ти виглядатимеш на 40 років, все одно запитають ID.
Ми якось сходили до бару, трохи випили. Вони там переважно віскі п’ють. Вечірки і дискотеки – кому як подобається, але нічого особливого чи надзвичайного я в них не побачила".
Про місцевих і супермаркети
"Їжа в усіх магазинах і супермаркетах зорієнтована на фаст-фуди. В них вдома мало хто готує. Якщо хочеться готової їжі, її можна купити в McDonald's або Subway. А в магазинах продаються булки для хотдогів, сосиски, шоколадні батончики. Дуже складно знайти овочі чи фрукти на вагу, або сухі сніданки. Такого, як у нас немає, у них все упаковано. Американці купують величезні пакунки чіпсів – кілограмові. Молоко у каністрах. В них немає такого, щоб тобі хтось відрізав кілька грамів, зважив, відсипав. Все запаковано. Якщо, наприклад, купувати банани, то вони упаковані і зважені. Або поштучно. Люди, які працюють в таких магазинах, це касири і ті, хто доповнюють і розкладають товари на полицях. Немає оцих тьоть, які насипають салати чи нарізають ковбасу, бо всі продукти вже запаковані.
Фото: Ганна Бура
Американці загалом дуже хороші. А мексиканці і філіппінці, які теж є керівниками на заводах і живуть на Алясці вже давно, заробітчан сприймають, як чужинців на своїй території. Але місцевим до тебе байдуже - як ти виглядаєш, у що вдягнений, чи голосно ти розмовляєш. Вони майже всі привітні. Американці можуть навіть залишити свої справи, якщо ти звернешся за допомогою, і підуть тобі допомагати. В супермаркетах касири обов'язково запитають: "How are you?", усміхнуться. Ти можеш відповісти коротко, а можеш навіть поговорити. І вони залюбки поспілкуються. Вони викликають прихильність до себе. Колись з однією касиркою розговорилась. В кінці розмови, пригостили одна одну цукерками і розійшлися в гарному гуморі. Це вдома я інтроверт. В Америці все інакше".
