"Файне місто" - Фестивальний щоденник

Столичною пані назвати себе не можу - народилася в центрі, але загартована Борщагівкою. Знайома особисто із сільським життям, не прив'язана до нього, але більш-менш спокійно переношу бруд, люблю природу, спокійний і водночас метушливий господарський побут, турботи, тваринок, гріти воду з криниці на газу, тоді наливати її в бак і митися надворі, коли вже стемніє. В очікуванні чогось настільки ж приємного, але з перчинкою і відповідним настроєм, буму емоцій від кожного концерту, я на свій страх і ризик вирушила до Тернополя.

 

День перший, 3 липня. Гул емоцій у голові і по всьому тілу заважав адекватно оцінювати ситуацію. Напевно, я виглядала занадто щасливою, бо друзі, які вже минулого року пережили подібний фестиваль, починали підсміюватись і перешіптуватися, мовляв, дуже скоро, у мене цей стан мине. Заздалегідь домовилася про місце в наметі з досить адекватним хлопцем і його подругою, бо своєї не маю. Він, виявляється, ще й джентльмен - допоміг донести наплічник і «злиняв». Далі: побут - знайшли воду, приготували обід нашвидкуруч, бо тільки з поїзда, перевдягнулися, часу на душ немає, бо вже почалися концерти. Відчуття не найкращі, але я все ще в передчутті чогось карнавально святкового. Більшість часу провела на лайт-стейдж: в основному слухала, але й наважилася підійти до однієї зі столичних виконавиць - Marija Cheba. У розмові вона згадала про необхідність підтримувати українські гурти і про те, що дуже скоро наші збиратимуть такі ж великі зали й аудиторії, як і закордонні band'и. Абсолютно з цим згодна, і не одна я! Як Марія, так і Віві (так солістку Vivienne Mort лагідно називали слухачі), Гапочка зірвали масу аплодисментів, – усіх неодноразово кликали на біс. Атмосфера дружня, настрій покращився, стало прохолодно. Повернулися до наметового містечка, дослуховували виступи тріб’ютів уже біля вогнища. Пора спати – повернулася до «своєї» палатки. І тут мене спіткав сюрприз. Оскільки вже було темно, то спочатку я відчула надмірну вологість стінок намета, землі і ручки свого наплічника, тоді звернула увагу на надмірно задумливого і мовчазного сусіда…так, він обблювався. Під зловісний ураган потрапили мої речі – розпач. На щастя, мене покликали ночувати до себе друзі. Ніч була теплою і приємною.

 

День другий, 4 липня. Простояла в душ півтори години, не встигла надмірно знудитися і до мене повернулося відчуття легкості. Вчорашні складнощі минули, випралися, висушилися і забулися. Концерт «СКРЯБІНА та друзів». Сльози радості й печалі. Ці неймовірні краєвиди неба. До речі, в перший день Місяць був червоний, як помідор, і взагалі, небо неймовірно красиве було весь час фестивалю, тільки його всі і фотографували. Головна сцена відпустила фанатів стомленими і задоволеними. Розвели багаття, щоб зігрітися і поговорити в кінці безтурботного дня. На фестивалі дійсно тільки й турбот, що поїсти, охолодитися і послухати улюблену музику наживо; це не просто розслабляє, а втомлює, ощасливлює, відносить трохи далі за звичні думки, часом ловиться їх відсутність, коли ні про що не думаєш і навіть від цього стає приємно. Не зрозуміли як сонце встало. Коли воно встигло? Ми ж ось-ось танцювали під The Hardkiss. На Заході, виявляється, світає раніше і вечоріє пізніше. 

 

На третій день, 5 липня. Бруд, пилюка, гамір почали набридати і дратувати ще вчора; стан наближений до нервового зриву через нещадну спеку і неможливість виправити ситуацію негайно через кілометрову чергу до синенької будочки. Дві з половиною години під відкритим сонцем заради п’ятихвилинного душу крижаною водою на секунду здалися вартими спеченої шкіри. Ейфорія першого дня повернулась. Незабутнє закінчення триденного фестивалю з О.Торвальдом і БРУТТО. Вперше спробувала злитися із натовпом реггі-сцени і маю зізнання: мені сподобався солодкуватий запах диму від якогось їхнього трав’янистого збору і невимушеність атмосфери місцевих чудаків!