RSS
CУСПІЛЬСТВО БЛОГИ

До 75-ти річчя початку Другої Світової війни

Забуті уроки історії
1 вересня виповнилося 75 років від початку Другої світової війни. Вона почалася з майже «невинної» провокації німецької сторони, влаштованої фактично самій собі на території Польщі.

Сьогодні істориками розкладено по поличках усі явні і незнані тоді причини цієї війни, але і досі просте пояснення її початку маніакальним прагненням Гітлера, а також Сталіна, до світового панування не вкладається в жодну здорову голову. Можливо, підписання пакта Ріббентропа-Молотова про ненапад між Німеччиною та СРСР що, одночасно, став офіційним документом до початку Другої світової війни, і справді було настільки втаємниченою справою для контррозвідок усіх країн світу. Але, як це не прикро визнавати, жодна з країн не визнала абсолютного провалу своїх спецслужб, і, головне, не захотіла за всі ці 75 років визнати власних помилок в тодішній політичній позиції щодо Німеччини та СРСР, які, власне, і дали зелене світло їхнім очільникам взятися до «перебудови» світу.

Бо скільки б не йшлося про віроломність Гітлера і Сталіна, але всі інші скромно мовчать про власну бездіяльність, пасивність, а, можливо, зацікавленість у назріваючому процесі: задовго до таємного підписання Пакта і нападу  на Польщу, Європа вже мала повернення через плебісцит до складу Райху району Саару в березні 1935 року, що було першим кроком «звільнення нації (німецької) від ланцюгів Версалю»; буквально за тиждень по тому – введення Німеччиною своїх військ до демілітаризованої зони, що було відвертим порушенням Рейнського гарантійного пакту (до речі, тоді Ліга Націй засудила Німеччину за порушення міжнародних зобов’язань – читай: висловила стурбованість – однак реакції зі сторони великих європейських країн не було, як нема зараз через події в Україні, спровоковані Росією. Ще до  вторгнення Німеччини у  Чехословаччину  у вересні 1938 року, у березні відбувся аншлюс Австрії. І всі ці події розгортались під споглядання Франції та Великобританії, які зайняли позицію «умиротворення агресора», намагаючись будь-яким чином зберегти status quo і уникнути війни.

Можливо, така позиція теж мала право на існування, бо ж відомо, що план нападу на Польщу під назвою «Вайс» було затверджено Гітлером ще в квітні 1939-го, але наступ було відкладено через нерішучість у цьому питанні Італії та готовність Англії виступити на боці Польщі. Що змінилося  в «готовності» Англії через п’ять місяців, коли Німеччина розпочала свій наступ – не зовсім зрозуміло: навіть офіційно оголосивши Німеччині війну 3 вересня 1939 року, до 10 травня 1940-го ні Англія, ні Франція не вели її. Далі ще більш незрозуміла позиція «учасників» антигітлерівської війни. Як зачаровані, вони мовчки спостерігають Бліцкриг Німеччини по захопленню без бою Данії в квітні 1940 року, і нейтральної Норвегії, якій довелося «розплачуватися» за відмову пропустити через свою територію зимою 1939-1940 рр. військ Англії та Франції, що обіцяли висадити свій десант на допомогу Фінляндії у протистоянні з радянськими військами. Уже в травні 1940 року Німеччина загарбує Бельгію, Голландію, Люксембург; у червні – підписує принизливу для Франції угоду, якою фактично перетворює її з провідного гравця на карті світу  на маріонеткову державу; в середині липня 1940 року розпочинає повітряний наступ на Англію. Цікаво, чи згадав у ті дні жахливих бомбардувань гітлерівськими літаками Британських островів Прем’єр-міністр Великобританії Стенлі Болдін, які вів сказав  7 березня 1936-го: мовляв, вступ німецьких військ у Рейнську область «не несе загрози військового конфлікту»…

Отже, досі не можна вважати зрозумілими і остаточно вивченими місце і роль великих європейських країн (й це після нещодавно пережитої Першої світової!) у розв’язанні Другої світової війни, наслідки якої жахають навіть своїми сухими статистичними даними. Наприклад, Німеччина за різними джерелами втратила від 3-х до 7-ми мільйонів убитими на фронтах; від 3,8 до 6-ти млн.. загиблих серед мирного населення. Називаються також цифри: 6 035 000 поранених  і 1 065 000 полонених вояків; 15 млн. громадян Німеччини стали біженцями і вигнанцями; фінансові втрати країни обраховують цифрою в 300 млрд. доларів; колосальні руйнування, знищення тисяч міст і сіл. Говорячи про наслідки Другої світової, озвучують, що вона забрала життя понад 60 млн. осіб, а ще 90 млн. стали інвалідами.

Про втрати т.зв. Радянського Союзу зараз не згадуємо, хоча вони в рази перевищують німецькі показники, тому що остаточних офіційних даних нема досі. Бо хто ж рахував ті втрати?! Селом більше – селом менше… Чим більше вбитих – тим менше до Сибіру доведеться відсилати (Г.Жуков). Важко сказати, чи будуть взагалі коли-небудь встановлені остаточні правдиві цифри  втрат, особливо, що стосується усіх інших народностей і етносів, крім росіян…

Можливо сам по собі Пакт і не став би чимось особливим, якби не таємний додатковий протокол до нього, яким визначалися сфери взаємних інтересів обох держав у Східній Європі. Зокрема, такі етнічні українські регіони як Галичина, Волинь, Берестейщина, Надсяння, Холмщина і Підляшшя мали відійти до складу СРСР, а Лемківщина – до Німеччини. Таємний протокол так і фіксує досягнуту Сталіним і Гітлером угоду: «У разі територіальних і політичних перетворень в областях, які належать Польській державі, сфери впливу Німеччини і СРСР будуть розмежовані по лінії рік Нарев, Вісла, Сян».

Не знаємо, що саме думав Гітлер, підписуючи цей документ, адже розподіл Польщі автоматично означав, що Великобританія і Франція оголосять війну Німеччині, тобто розпочнеться світова війна. Те, що це добре розумів Сталін – незаперечний факт: своїм підписом під документом Сталін підштовхнув Німеччину до війни, а сам залишався осторонь, очікуючи слушного моменту.

Зрозумілим також є і те, що не заради «звільнення» українців і білорусів Сталін погоджувався на встановлення цього кордону, бо, як справедливо зауважує історик Валерій Семененко, «не зовсім ясно, від чого було звільнене населення Західної України. Що від більш заможного життя – безперечно». Сталін добре знав, що «втрачаючи» Польщу, він втрачає «подушку безпеки». Це мало лише одне логічне пояснення: усе заради наближення до кордонів Німеччини та створення умов для раптового нападу на неї і свого власного захоплення Європи.

Усі інфіковані ідеєю комунізму пов’язували шлях до «світлого майбутнього» з війною. Від К.Маркса, який обіцяв робітникам, що їх панування настане після «15, 20, 50 років громадянської війни» (написано в 1850р.), а Ф.Енгельс у 1887р. доповнював, що це панування настане після «загального виснаження». Лєнін 1916-го, визнавши, що Перша світова війна так і не принесла «остаточної перемого робітничого класу», вельми оптимістично заспокоїв: «Людство переживе – на крайній випадок – другу імперіалістичну війну, якщо революція не виросте з цієї війни».

10 березня 1939 року у звітній доповіді ХVІІІ з’їзду Компартії про роботу ЦК ВКП(б) прозвучало: «Перша світова імперіалістична війна дала перемогу революції в одній із найбільших країн…Друга світова імперіалістична війна може привести також до перемоги революції в одній або декількох країнах». Те, що ці слова були не пустими партійними лозунгами, підтверджують «обіцянки» наркома оборони Клима Ворошилова, які він, зриваючи овації, виголосив у березні 1939 року: «…у майбутній війні за кожного вбитого червоноармійця, ми знищимо 20 ворогів!!!» Так і сталося, з точністю до навпаки…

Одержимі марксистсько-ленінською теорією всесвітньої революції вожді Компартії  впевнено вели симпатиків комунізму, яких сам Лєнін називав «корисними ідіотами» до обіцяної мети. При цьому той факт, що «марксизм-ленінізм – це не наука, а людоїдська публіцистика» (д.іст.н. Станіслав Кульчицький), ніхто тим «ідіотам» не уточнив. Літературний критик Костянтин Родик вдало продовжив думку С.Кульчицького: «…а публіцистика – на відміну від науки – річ небезпечна»…

Німеччина, програвши Першу світову війну, мала повну заборону на розробку, виготовлення і наявність озброєння. Будь-якого. Але, якщо Німеччина не буде озброєна, то хто ж тоді почне Другу світову війну, без якої світова революція неможлива?! Відтак, ще до приходу Гітлера до влади, Сталін докладав усіх зусиль, щоб підготувати Німеччину до війни. Німецькі конструктори на території Радянського Союзу в повній утаємниченості від усього світу розробляли і випробовували танки, артилерію, бомбардувальники, підводні човни і навіть отруйні речовини, які виявилися найстрашнішою зброєю масового ураження ще в Першій світовій.

Гітлер теж виявився «…здібним послідовником Лєніна: штурмовики СА – клон «червоногвардійців», нацистські табори – бліда копія «ахепілагу ГУЛАГ», заснованого ще 1918р. Але Гітлер так і не спромігся створити наскрізну вертикаль влади – йому до кінця опиралася європейська традиція. Лєніну вдалося, бо спирався на іншу цивілізаційну матрицю – азійську» (К.Родик).

Здавалося, об’єднай свої зусилля, Сталін і Гітлер без особливих проблем завоювали б увесь світ. Але ще китайський філософ Конфуцій казав: «Коли шляхи не однакові – разом планів не складають»…

Проте, у цій сумній історії, як і в усіх інших відомих і незнаних, глобальних і побутових конфліктах інтересів, крім двох очевидних, антагоністичних сторін, є, власне, ще одна, згадувана вище, – спостерігачі. Ті, хто міг, але з певних причин не захотів взяти спершу на себе відповідальність за ризик втручання, а, згодом, і за невтручання. Не беруть і зараз…

Існує чудовий вислів ( не знаю авторства): «Я не боюся ворогів, хоч вони можуть мене вбити. Я не боюся друзів, хоч вони можуть мене зрадити. Я боюся байдужих, бо, хоч вони самі не вбивають і не зраджують, але саме з їх мовчазної згоди в світі відбуваються всі вбивства і зради».

Відомо, що наука історія, як і зрештою людське життя, не визнає терміну « якби». Ми можемо багато висловлювати думок і дискутувати з приводу того, як би розвивалася історія, ЯКБИ країни Європи активніше протистояли радянській і гітлерівській пропаганді; якби не підписували документів типу Мюнхенських угод 1938 року; якби жорсткіше реагували на Мюнхенський путч 1923-го і Голодомор 1932-1933-го рр., на нюрнберзькі закони 1935-го і ЯКБИ на Нюрнберзькому процесі 1945-1946 рр. судили не лише одну Німеччину, а й Радянський Союз (пригадую, як на моє питання одному доволі літньому чоловікові про те, як його з братами і сестрами виховували батьки, він відповів: «Ми виховувались, дивлячись на вчинки своїх родичів. А, якщо виникав між кимось із нас гострий конфлікт, то карали обох: одного за те, що спровокував на цей конфлікт, а іншого за те, що піддався на провокацію»), а разом з ними бодай згадали про свою власну пасивність і позицію вичікування – напевне, сьогодні багатьом у Європі та світі жилося значно спокійніше і простіше.

Можливо, що навіть коли б адекватна реакція «сильних світу цього» відбулася після  5 квітня 2008 р., коли в розмові з Бушем Путін дозволив собі висів: «Ти ж розумієш, Джордже, що Україна – це навіть не держава! Що таке Україна? Частина її території – це Східна Європа, а частина, й значна, подарована нами!» ( як мовиться, знайдіть відмінності із пактом Ріббентропа-Молотова!!!)

Без сумніву, знайдуться сьогодні симпатики Путіна – «корисні ідіоти»- що можуть заперечити іншою цитатою. 8 вересня 2000 року на запитання «Чи вірите ви у вищі сили?» ВВП відповів: «Я вірю в людей. Вірю в добрі наміри. Вірю в те, що всі ми стали в цей світ робити ДОБРО». «Комунізм (центром реалізації якого була і є Москва), - стверджує французький історик, дослідник тоталітарних режимів Алек Безансон,- використовує дух справедливості та ДОБРА, щоб поширювати ЗЛО», а «…вірити Москві можуть лише найбільш наївні, та й те – недовго»(Дмитро Тимчук, координатор групи «інформаційний спротив»).

Отож, поглиблюймо власні знання, бо «знання – сила, а незнання – фізична сила» (Лесь Белей, «Ліхіє дев’яності»), яка завжди може бути спрямована проти нас самих.

 
Підписуйтесь на iPress.ua в соціальних мережах Twitter, Facebook та Google+. Будьте в курсі останніх новин. Якщо ви помітили помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter, щоб повідомити редакцію
Розкажіть друзям!

Читайте новини також російською мовою.

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ
НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

КОМЕНТАРІ (0) +

Додати коментар

16 09 2014 22:06
МЕДІА
iPRESS РАДИТЬ
СТАТТІ