Демаркація пустослів’я
Та менше з тим. Підстав недовіри, як зауважено, чимало, і на те є свої причини, не тільки ментального чи ідеологічного характеру. Досвід урядовців за часи незалежності держави свідчить, що, зазвичай, декларації мало узгоджуються із наслідками, що їх слід очікувати після гарних та округлих слів. Проблема – не в легковірності електорату, проблема у тому, що, мабуть, до усілякого роду задумів влади слід додавати ще й конкретику справ.
Причетна до розстрілів на Майдані так звана «опозиція» голосить тепер про доконечну потребу миру і усеохопної любові до ближнього. Влада розповідає про майбутній розвій господарки. Пересічний громадянин губиться у здогадах, хто з них має рацію. Бо вірити на слово ризиковано. А конкретних знань – замало. «Опозиція» приховує бажані для неї резони, зокрема, бажання уникнути відповіді за «роки імені Януковича», за розв’язану на Сході війну, влада, відповідно, теж не надто розповсюджується про свої мотиви.
До прикладу, у середовищі прихильників БПП прийнято уважати, що президент діє дуже дипломатично, але з прицілом на те, аби дати Європі зрозуміти серйозність намірів Києва долучитися до ЄС. Однак, нам видається, що у ЄС сидять і чекають, аби Україна перестала нарешті вішати свої проблеми на її заморочену іншими проблемами голову.
Ще один аргумент Банкової – одностороння демаркація кордонів з Московією – теж наразі не витримує критики. Це – радше, декларація добрих намірів, якою можна порозмахувати перед округлими очима європейських очільників, які зобов'язаних (?) сприймати „історичний документ” за стартовий постріл для просування України до членстсва в ЄС. Але... Наміри намірами, та чому насправді йдеться про спорудження «трьох ліній оборони» по периметру АТО, а не на кордонах з Росією? Адже, здається, Київ брав гроші у міжнародної спільноти не для «санітарної смуги», а для облаштування європейської межі з Росією. Але досі мова не йшла про створення робочих міжвідомчих груп, про залучення фахівців з-поміж дипломатів, прикордонників, зрештою, геодезистів та землевпорядників, фахівців з царини фортифікацій, які власне й розпочнуть будівництво «Стіни».
Отже, як кажуть, обіцяного три роки чекаємо, зате говоримо, мовби зірку із неба вхопили...
Про саме поняття асоціації, то ми вже писали, що воно, радше, декларативне, аніж прагматичне. Йдеться навіть не про перманентно відкладені терміни застосування тих чи інших новел Угоди, а про статус, яким володіють і певні північноафриканські країни, що межують ж Європою морем. Але ж ніяка із них не стане навіть в неоглядному майбутньому повноправним членом Унії.
То, може, варто таки обмежити риторику, діждатися результату, а відтак вже тішити виборця гарними словами?
Ігор Гулик, головний редактор "Львівської газети"
