Де взяти святих?
Мрійники, звісно, хотіли б шукати серед спільноти ідеальних персонажів, таких собі безтілесних істот, що мешкають у світі без оточення, родини, зв’язків, взагалі, бажано біографій. Але це, м’яко кажучи, фантастика. В уряд, як і, зрештою, у новий парламент (вибори якого, без сумніву, архіактуальні), і в президентський фотель ми посадимо плід нинішніх наших обставин. Хіба би сталося неймовірне і ЄС та Америка імпортували б до Києва і провінцій десятки тисяч гарвардських хлопчиків (бажано із добрими батогами). Утім, смію передбачити, це був би десант камікадзе, а, радше, обставини і тубільці хутко б перемололи їхні уявлення про світ, стосунки між людьми, перетворивши вихованців традиційної для цивілізованого світу системи на банальних совків і казнокрадів.
Тому мусимо жити з тим, що маємо, визнавши рацію за Нельсоном Манделою, який парадоксально сформулював цей виклик для нинішньої України: «Ніколи не забувайте, що святий — это грішник, який старається».
Власне, на ці «старання» новий Кабмін має обмаль часу, його каденція, мабуть, обмежиться кількома місяцями. Тож до президентських виборів і ми мусимо зробити певні висновки з того, настільки наблизилися схвалені учора особи до нашого розуміння святості (відповідності займаним посадам, узагалі – адекватності). Бо перший революційний досвід вже підтвердив, що певні персонажі, яких похапцем кинуло у фотелі, зокрема, силових відомств, не здатні втямливо реагувати на речі, здавалося б, очевидні. Крим – цей специфічний заказник на українській території, - перший зразок такого неадеквату. Я розумію, «тріумфальна хода» української революції суттєво відрізняється обставинами від знаменитої «тріумфальної ходи» большевиків. Але, борони Боже, нас від повторення лєнінських експериментів. Та все ж навіть з мізерною дрібкою лояльно налаштованих до нової влади силовиків, врахувавши чинник кримських татар і свідомого населення (серед них – і росіян, що мешкають на півострові і не бажають ескалації конфлікту) можна було б уникнути очевидних провокацій.
Те ж стосується і Галичини, - спокійного, на перший погляд, острівця серед океану всеукраїнських пристрастей. Але мотивації певних політичних і громадських середовищ тут також є доволі сумнівними з точки зору основних завдань революції. І тут елемент свідомого провокаторства присутній, та так, що іноді видається, що дійові особи ретельно взялися за виконання плану, озвученого Колєсніковим у відомій телефонній розмові з Клюєвим: мовляв, не переймайся, все буде ок, варто лише, щоб у Львові була така ж погода, як в Донецьку...
Усе, звісно, перемелеться. Святих ми не знайдемо, як і марні наші надії, що вже завтра прокинемося у цілковито новій країні. Святі – у лавах Небесної сотні. А країну змінювати нам. Довго й марудно, з розчаруваннями і втіхами, ненавистю і любов’ю, пристрастями і самозреченням. Одне слово, так, як це буває у кожного. Бо це – життя яким воно є.
Ігор Гулик, головний редактор "Львівської газети"
